Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.
"Владислав венчается на царство патриархом и православным духовенством; он обязывается блюсти и чтить храмы, иконы и мощи святых и не вмешиваться в церковное управление, равно не отымать у монастырей и церквей их имений и доходов; в латинство никого не совращать и католических и иных храмов не строить; въезд жидам в государство не разрешать; старых обычаев не менять; все бояре и чиновники будут одни только русские; во всех государственных делах советоваться с думой боярской и земской; королю Сигизмунду тотчас же снять осаду Смоленска и вывести свои войска в Польшу; Сапегу отвести от Вора (Лжедмитрия II); Марине Мнишек вернуться домой и впредь московской государыней не именоваться"
Поляки формально приняли все условия, но интервенция прекращена не была. Кроме того, Сигизмунд III требовал, чтобы не его сына, а его самого боярское правительство – семибоярщина - признало царем России.
Такое отношение Сигизмунда III к договору, изменение обстоятельств в Московском государстве, где разгорелась борьба против польской и шведской интервенции, завершившаяся избранием на престол Михаила Романова, помешали Владиславу занять московский престол.
Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.
Поляки формально приняли все условия, но интервенция прекращена не была. Кроме того, Сигизмунд III требовал, чтобы не его сына, а его самого боярское правительство – семибоярщина - признало царем России.
Такое отношение Сигизмунда III к договору, изменение обстоятельств в Московском государстве, где разгорелась борьба против польской и шведской интервенции, завершившаяся избранием на престол Михаила Романова, помешали Владиславу занять московский престол.