Індія здавна привертала увагу купців, європейських монархів, усіляких авантюристів. Португальці, іспанці, англійці, французи намагалися закріпитися на півострові Індостан. Найбільшого успіху досягла англійська Ост - Індська компанія, яка стала верховною владою на півострові. Всі багатства країни опинилися в її руках. З 1784 р. діяло подвійне управління Індією; в Калькутті заправляв генерал-губернатор, що представляв англійську королеву, а в Мадрасі та Бомбеї з'явилися губернатори з почтом дрібних чиновників, військовослужбовців, що були призначені компанією. Ост-Індська компанія встановила систему податкового грабунку, експлуатації селян, місцевих землевласників, князів. Компанія підкорила собі майже всі князівства, збирала податки через систему відкупу й посередників.
Пограбування багатств країни, звірства колонізаторів ставали предметом судових процесів у Великій Британії. Скандальним був кількарічний процес у справі колишнього генерал-губернатора У. Гастінгса, який грабував скарбниці індійських князів. Цим не гребувала й сама королева Вікторія, яка привласнила знаменитий діамант Кох-і-Нур, що належав вивезеному до Англії малолітньому магараджі (князеві) сикхів. Неодноразово проти грабіжницької політики компанії, яка довела індійське село до розорення і голоду, поставало місцеве населення. Найбільше вибухнуло в 1857-1858 pp., що отримало назву Сипайського (сипаї - індійські солдати, що служили в англійській колоніальній армії).
Алмаз «Кох-і-Нур»
Придушивши повстання сипаїв, Велика Британія провела деякі реформи, метою яких було усунення всього того, що викликало найбільше обурення Індійців. У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Індія перейшла під владу корони. Генерал-губернатор Індії почав називатися віце-королем. Політику колоніального управління проводила Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії.
Після придушення повстання сипаїв у країні англійська влада прийняла закон про постійну оренду. За цим Законом селянин-орендар міг стати власником орендованої землі, якщо міг довести в суді, що саме цей наділ він постійно орендував упродовж не менш як 13 років. Цей закон упорядковував заплутану і складну систему аграрних відносин, створену колонізаторами на основі збереження селянської громади і традиційної державної власності на землю. За законом землевласник - заміндар здавав землю частинами в оренду посередникам. Із них (постійних орендарів) бралася рента за розмірами, встановленими законом. Своєю чергою, постійні орендарі здавали землю селянам у суборенду, беручи плату за неї довільно.
Індійське суспільство поділялося за релігійними, кастовими та національно-мовними ознаками, що їх використовували у своїх цілях колонізатори.
Так, наприклад, англо-індійська армія на 1/3 складалася з мусульманських полків, на 1/3 - з сикхів і на 1/3 - з індусів, які ворогували між собою. Це давало можливість у разі повстання 1/3 військових залучити до його придушення 2/3 збройних сил.
В основі кастового устрою лежав успадкований з давніх часів поділ суспільства на три "чисті" касти: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайші (селяни, купці, ремісники) та однієї "нечистої" - шудри (раби, слуги).
Наприкінці XIX ст., попри всі зусилля англійців, кастова система зберігалася, хоча й зазнала певних змін. Кастовий поділ часто вже не збігався з родом занять людей.
У другій половині XIX - на початку XX ст. економічне значення Індії для Англії почало швидко зростати. Індія стала місцем вигідного вкладення капіталу. Тут будувалися залізниці (на початку XX ст. - 30 тис. км), переробні підприємства (чай, кава, джут і т. ін.).
Наприкінці XIX ст. почала формуватися національна промисловість. На 1911 р. в Індії налічувалося 200 текстильних підприємств, які належали національному капіталові. Найбільшим індійським підприємцем був Тата.
Незважаючи на певні успіхи, промислове виробництво було розвинене слабо. Робітники становили 1% населення, а місцева буржуазія в більшості була компрадорською.
Аграрне виробництво в Індії поступово переорієнтовувалося к на постачання англійської промисловості сировиною.
Георг V і королева Марія під час коронаціонного візиту в Индию. Красний форт, Делі. 12 грудня 1911 р.
За перше десятиліття XX ст. кількість зайнятих у сільському господарстві людей навіть збільшилася з 66 до 72%. Це сталося через втечу міського населення з міст, де було зруйновано традиційний уклад (розорення ремісників), а нова промисловість не змогла поглинути всіх, хто втратив засоби до існування. Міста перетворилися на центри голоду і злиднів, тоді як у XIX ст. такими центрами були села.
Сейчас я нахожусь в средневековой деревне.Мне здесь очень нравится,Здесь много интересных,а самое главное старинных сооружений.Эта средневековая деревня гордится своими мельницами.Я побывала на одной из них.Все мельницы завораживают иноземцев своими размерами. Иногда даже кажется,что мельницы самые большие сооружения в мире. Еще эта деревня славится своим медом.Мы зашли в одну избушку и попробовали там этот чудесный мед.И оказалось что хозяева этой маленькой избушки профессионалы делать мед.Я восхищалась эти медом всю поездку, Мы его взяли на прозапас.Меня долгое время удивляло,что средневековые девушки носили такие роскошные платья. Одно красивое и немного царское платье купили и мне. Я была так этому рада,что даже попросила поскорей родителей поехать домой чтобы примерить это великолепное платье.
Індія здавна привертала увагу купців, європейських монархів, усіляких авантюристів. Португальці, іспанці, англійці, французи намагалися закріпитися на півострові Індостан. Найбільшого успіху досягла англійська Ост - Індська компанія, яка стала верховною владою на півострові. Всі багатства країни опинилися в її руках. З 1784 р. діяло подвійне управління Індією; в Калькутті заправляв генерал-губернатор, що представляв англійську королеву, а в Мадрасі та Бомбеї з'явилися губернатори з почтом дрібних чиновників, військовослужбовців, що були призначені компанією. Ост-Індська компанія встановила систему податкового грабунку, експлуатації селян, місцевих землевласників, князів. Компанія підкорила собі майже всі князівства, збирала податки через систему відкупу й посередників.
Пограбування багатств країни, звірства колонізаторів ставали предметом судових процесів у Великій Британії. Скандальним був кількарічний процес у справі колишнього генерал-губернатора У. Гастінгса, який грабував скарбниці індійських князів. Цим не гребувала й сама королева Вікторія, яка привласнила знаменитий діамант Кох-і-Нур, що належав вивезеному до Англії малолітньому магараджі (князеві) сикхів. Неодноразово проти грабіжницької політики компанії, яка довела індійське село до розорення і голоду, поставало місцеве населення. Найбільше вибухнуло в 1857-1858 pp., що отримало назву Сипайського (сипаї - індійські солдати, що служили в англійській колоніальній армії).
Алмаз «Кох-і-Нур»
Придушивши повстання сипаїв, Велика Британія провела деякі реформи, метою яких було усунення всього того, що викликало найбільше обурення Індійців. У 1858 р. було ліквідовано Ост-Індську компанію. Індія перейшла під владу корони. Генерал-губернатор Індії почав називатися віце-королем. Політику колоніального управління проводила Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії.
Після придушення повстання сипаїв у країні англійська влада прийняла закон про постійну оренду. За цим Законом селянин-орендар міг стати власником орендованої землі, якщо міг довести в суді, що саме цей наділ він постійно орендував упродовж не менш як 13 років. Цей закон упорядковував заплутану і складну систему аграрних відносин, створену колонізаторами на основі збереження селянської громади і традиційної державної власності на землю. За законом землевласник - заміндар здавав землю частинами в оренду посередникам. Із них (постійних орендарів) бралася рента за розмірами, встановленими законом. Своєю чергою, постійні орендарі здавали землю селянам у суборенду, беручи плату за неї довільно.
Індійське суспільство поділялося за релігійними, кастовими та національно-мовними ознаками, що їх використовували у своїх цілях колонізатори.
Так, наприклад, англо-індійська армія на 1/3 складалася з мусульманських полків, на 1/3 - з сикхів і на 1/3 - з індусів, які ворогували між собою. Це давало можливість у разі повстання 1/3 військових залучити до його придушення 2/3 збройних сил.
В основі кастового устрою лежав успадкований з давніх часів поділ суспільства на три "чисті" касти: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайші (селяни, купці, ремісники) та однієї "нечистої" - шудри (раби, слуги).
Наприкінці XIX ст., попри всі зусилля англійців, кастова система зберігалася, хоча й зазнала певних змін. Кастовий поділ часто вже не збігався з родом занять людей.
У другій половині XIX - на початку XX ст. економічне значення Індії для Англії почало швидко зростати. Індія стала місцем вигідного вкладення капіталу. Тут будувалися залізниці (на початку XX ст. - 30 тис. км), переробні підприємства (чай, кава, джут і т. ін.).
Наприкінці XIX ст. почала формуватися національна промисловість. На 1911 р. в Індії налічувалося 200 текстильних підприємств, які належали національному капіталові. Найбільшим індійським підприємцем був Тата.
Незважаючи на певні успіхи, промислове виробництво було розвинене слабо. Робітники становили 1% населення, а місцева буржуазія в більшості була компрадорською.
Аграрне виробництво в Індії поступово переорієнтовувалося к на постачання англійської промисловості сировиною.
Георг V і королева Марія під час коронаціонного візиту в Индию. Красний форт, Делі. 12 грудня 1911 р.
За перше десятиліття XX ст. кількість зайнятих у сільському господарстві людей навіть збільшилася з 66 до 72%. Це сталося через втечу міського населення з міст, де було зруйновано традиційний уклад (розорення ремісників), а нова промисловість не змогла поглинути всіх, хто втратив засоби до існування. Міста перетворилися на центри голоду і злиднів, тоді як у XIX ст. такими центрами були села.