Из легенды о персидском царе (с 486 до н. э.) Ксерксе (?—465 до н. э.), который в 480—479 гг. до н. э. возглавил поход персов в Грецию, окончившийся поражением. Когда готовилось сражение при Саламине, Ксеркс приказал устроить понтонный мост, чтобы скорее перебросить свои воинские силы к месту битвы. Но поднялся ветер, мост был разрушен. Разъяренный царь приказал наказать море, и персидские палачи, бывшие при войске, высекли морскую воду. Море было «наказано»
«Египетская тьма»
Выражение возникло из библейского рассказа об одном из чудес, которое якобы совершил Моисей: он «простер руку свою к небу, и была густая тьма по всей земле египетской три дня». Употребляется для обозначения густой, беспросветной тьмы.
«Бочка Данаид»
Данаиды в греческой мифологии — пятьдесят дочерей царя Ливии Даная, с которым враждовал его брат Египет, царь Египта. Пятьдесят сыновей Египта, преследуя Даная, бежавшего из Ливии в Арголиду, вынудили беглеца отдать им в жены его пятьдесят дочерей. В первую же брачную ночь Данаиды, по требованию отца, убили своих мужей. Только одна из них решилась ослушаться отца. За совершенное преступление сорок девять Данаид были после своей смерти присуждены богами вечно наполнять водой бездонную бочку в подземном царстве Аида. Отсюда возникло выражение «бочка Данаид», употребляемое в значении: постоянный бесплодный труд, а также — вместилище, которое никогда не может быть наполнено. Миф о Данаидах впервые изложен римским писателем Гигином, однако образ бездонного сосуда встречается у древних греков раньше. Лукиан первый
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
«Высечь море»
Из легенды о персидском царе (с 486 до н. э.) Ксерксе (?—465 до н. э.), который в 480—479 гг. до н. э. возглавил поход персов в Грецию, окончившийся поражением. Когда готовилось сражение при Саламине, Ксеркс приказал устроить понтонный мост, чтобы скорее перебросить свои воинские силы к месту битвы. Но поднялся ветер, мост был разрушен. Разъяренный царь приказал наказать море, и персидские палачи, бывшие при войске, высекли морскую воду. Море было «наказано»
«Египетская тьма»
Выражение возникло из библейского рассказа об одном из чудес, которое якобы совершил Моисей: он «простер руку свою к небу, и была густая тьма по всей земле египетской три дня». Употребляется для обозначения густой, беспросветной тьмы.
«Бочка Данаид»
Данаиды в греческой мифологии — пятьдесят дочерей царя Ливии Даная, с которым враждовал его брат Египет, царь Египта. Пятьдесят сыновей Египта, преследуя Даная, бежавшего из Ливии в Арголиду, вынудили беглеца отдать им в жены его пятьдесят дочерей. В первую же брачную ночь Данаиды, по требованию отца, убили своих мужей. Только одна из них решилась ослушаться отца. За совершенное преступление сорок девять Данаид были после своей смерти присуждены богами вечно наполнять водой бездонную бочку в подземном царстве Аида. Отсюда возникло выражение «бочка Данаид», употребляемое в значении: постоянный бесплодный труд, а также — вместилище, которое никогда не может быть наполнено. Миф о Данаидах впервые изложен римским писателем Гигином, однако образ бездонного сосуда встречается у древних греков раньше. Лукиан первый
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково