После «Славной революции» в Англии окончательно утвердилась конституционная монархия. С 1707 г. не было ни одного случая, чтобы король не утвердил законопроект, представленный ему парламентом. Парламент фактически назначал и министров из членов победившей на выборах партии.
Продавец газет. Англия. XVIII в.
Но реальное значение быстро крепнувшей промышленной буржуазии никак не отражалось на ее роли в парламенте. В нем по-прежнему господствовали землевладельцы и «старая» буржуазия (т. е. торговцы и банкиры). Это было связано с давно закрепленным за каждым городом, областью и графством числом избирателей, а следовательно, и депутатов, которых они могли послать в парламент. Те или иные городки и целые районы могли давным-давно опустеть (в результате огораживаний, голода и пр.), но за ними сохранялось прежнее число мест в парламенте. Такие районы называли гнилыми местечками.
Между тем крупные промышленные города (Манчестер, Бирмингем, Ливерпуль и др.) могли направить в парламент только по четыре депутата. В такой ситуации промышленникам нередко приходилось тайком покупать для себя голоса в гнилых местечках. Но это мало что меняло в несправедливом положении, в котором оказалась промышленная буржуазия.
Английский банк
Все более прибыльным становилось банковское дело. Крупнейшие финансисты-банкиры, создав частный Английский банк (1694), предоставляли правительству займы под большие проценты. Задолженность правительства Английскому и другим банкам быстро росла. Под контроль финансистов перешли и многие сельские земли. А с остальных лендлорды теперь сгоняли не только крестьян, но и мелких арендаторов. Им было удобнее сдать землю в долго аренду крупным фермерам. Продукция сельского хозяйства быстро увеличивалась, но росли и цены на нее.
В руках предпринимателей, торговцев и банкиров постепенно скапливались огромные капиталы. Это позволяло им строить новые и новые фабрики и заводы, а свободных рабочих рук в стране было в избытке. Логика Нового времени требовала получения максимальной прибыли, но этому мешал слабый уровень развития промышленности. Поэтому возникла острая необходимость широкого внедрения в производство технических усовершенствований и изобретений, которые позволили бы резко увеличить выпуск продукции. Все это создавало предпосылки для грядущего промышленного переворота.
Почему английский парламент не спешил ликвидировать гнилые местечки? С чем, по-вашему, это могло быть связано?
Политическая борьба в стране
В течение 46 лет (1714–1760) у власти в Англии находились виги. Это было связано с тем, что в 1714 г. на английский престол вступила новая, Ганноверская династия. Новый король Георг I был правнуком Якова I Стюарта, поэтому тори попытались было провозгласить восстановление династии Стюартов. Но мало кто хотел возобновления в стране междоусобиц. В итоге вигам удалось на время вытеснить своих соперников с политической арены, а лидерам тори даже пришлось бежать за границу.
Почти за полвека виги, находясь у власти, сблизились с торгово-финансовой буржуазией. По стране ходили слухи об огромных взятках, которые лидеры вигов получали от торговцев и банкиров. Во взяточничестве обвиняли даже Роберта Уолпола, возглавлявшего правительство Англии в 1721–1742 гг. Подтвердить подобные слухи всегда сложно, но, скорее всего, они были небезосновательны.
Георг III
В 1763 г. всю Англию всколыхнуло так называемое «дело Уилкса». Суть его состояла в следующем: когда король Георг III заявил, что парламент, мол, много себе позволяет, журналист Джон Уилкс выступил с острой критикой монарха в газете «Северный британец». Смельчака арестовали, но вскоре его пришлось освободить: как член парламента Уилкс пользовался депутатской неприкосновенностью. Лондонцы ликовали, улицы города были украшены плакатами и фонариками с цифрой «45» – именно под таким номером вышел «Северный британец» с дерзкой статьей Уилкса. Англичане, конечно, радовались не столько за журналиста, сколько потому, что восторжествовал один из главных принципов новой эпохи: закон должен быть единым для короля и торговца, министра и рабочего.
Но затем «дело Уилкса» приняло новый оборот. Палата общин, испугавшись королевского гнева, исключила Уилкса из своих рядов. Ему пришлось бежать во Францию, но в 1768 г. он вернулся на родину, и его вновь избрали в палату общин. Правда, избрание было объявлено «незаконным». Уилкса снова арестовали, но затем освободили, и он стал членом городского совета Лондона, что давало новый вид неприкосновенности. А в 1769 г. Уилкс и его друзья-виги создали Общество защиты «Билля о правах», которое выступало за ликвидацию гнилых местечек и расширение избирательного права.
Після Тридцятилітньої війни Священна Римська імперія остаточно розпалася на величезну кількість невеличких держав (більше 300). Імператором, як правило, обирався представник австрійської династії Габсбургів, який був зобов’язаний забезпечувати «княжі свободи». Володіння династії Габсбургів були найбільшою частиною Священної Римської імперії. Їх заселяли представники різних національностей — німці, угорці, слов’янські народи. У XVII ст. держава Габсбургів стала централізованою. На чолі держави був імператор, дорадчим органом при імператорі стала державна рада, виконавчий орган — придворна австрійська канцелярія на чолі з канцлером. Тут складається абсолютна монархія, яку підтримує дворянство.
Реформаційний рух в Австрійській державі набув поширення на всій її території, особливо в Чехії, де він об’єднався з національним рухом. Протестантизм сприйняли як міщани, так і частина дворянства.
Початок контрреформації поклало правління Рудольфа ІІ, який став жорстоко переслідувати протестантів. За правління Фердинанда II католицизм у країні переміг, протестантизм сприймався як злочин, а його прибічників жорстоко карали: виселяли з Австрії, віддавали у солдати, конфісковували майно.
Намагаючись не допустити революції в країні, Габсбурги — Марія-Терезія (1740–1780), а потім її син Йосип II (1780–1790) — провели ряд реформ.
За військовою реформою вводився новий порядок набору до війська. Рекрути повинні були служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, зросла й кількість офіцерів (для них відкрилася військова академія).
Фінансова реформа вводила податок на весь прибуток для всіх категорій населення.
Шкільна реформа запровадила обов’язкову початкову освіту, створювалися ремісничі школи, технічні та сільськогосподарські училища. У Відні почали працювати Гірська та Торговельна академії.
За судовою реформою відбулися зміни в законодавстві: прийняті нові кримінальний та громадянський кодекси, обмежувалася смертна кара, суд здійснювала виключно держава.
Змінилося ставлення до католицької церкви. Закривалися монастирі, проводилася секуляризація земель, протестанти більше не переслідувалися, церква була позбавлена контролю над освітою.
Австрійську державу часто називали «клаптевою» імперію за її багатонаціональній склад. Зростала національна самосвідомість населення.
Політична роздробленість негативно впливала на розвиток Німеччини. У сільському господарстві складається так званий прусський тип ведення господарства — земля належить крупним землевласникам — юнкерам — які використовують працю кріпосних селян.
У багатьох районах Німеччини пожвавився розвиток промисловості. Мануфактури виробляли скло, фарфор, килими, сукно, зброю. Формується ринок найманої праці.
У XVIII ст. Бранденбурзько-Прусська держава, якою правила династія князів Гогенцоллернів, мала найбільший авторитет серед німецьких князівств. Ця держава була абсолютною монархією, її правителі постійно збільшували володіння, контролювали торговельні морські шляхи, діяли в інтересах юнкерства. У 1701 р. курфюрст Фрідріх II отримав від імператора Священної Римської імперії титул прусського короля. Бранденбурзько-Прусська держава стала Королівством Пруссія.
За часів правління Фрідріха IIІ (1740–1786) Пруссія проводила активну зовнішню політику – приєднання Сілезії, панування в Балтиці; постійно збільшувала кількість війська. Були проведені реформи у сфері державного управління, економіки, суду, освіти. Склалася система «просвіченого абсолютизму».
После «Славной революции» в Англии окончательно утвердилась конституционная монархия. С 1707 г. не было ни одного случая, чтобы король не утвердил законопроект, представленный ему парламентом. Парламент фактически назначал и министров из членов победившей на выборах партии.
Продавец газет. Англия. XVIII в.
Но реальное значение быстро крепнувшей промышленной буржуазии никак не отражалось на ее роли в парламенте. В нем по-прежнему господствовали землевладельцы и «старая» буржуазия (т. е. торговцы и банкиры). Это было связано с давно закрепленным за каждым городом, областью и графством числом избирателей, а следовательно, и депутатов, которых они могли послать в парламент. Те или иные городки и целые районы могли давным-давно опустеть (в результате огораживаний, голода и пр.), но за ними сохранялось прежнее число мест в парламенте. Такие районы называли гнилыми местечками.
Между тем крупные промышленные города (Манчестер, Бирмингем, Ливерпуль и др.) могли направить в парламент только по четыре депутата. В такой ситуации промышленникам нередко приходилось тайком покупать для себя голоса в гнилых местечках. Но это мало что меняло в несправедливом положении, в котором оказалась промышленная буржуазия.
Английский банк
Все более прибыльным становилось банковское дело. Крупнейшие финансисты-банкиры, создав частный Английский банк (1694), предоставляли правительству займы под большие проценты. Задолженность правительства Английскому и другим банкам быстро росла. Под контроль финансистов перешли и многие сельские земли. А с остальных лендлорды теперь сгоняли не только крестьян, но и мелких арендаторов. Им было удобнее сдать землю в долго аренду крупным фермерам. Продукция сельского хозяйства быстро увеличивалась, но росли и цены на нее.
В руках предпринимателей, торговцев и банкиров постепенно скапливались огромные капиталы. Это позволяло им строить новые и новые фабрики и заводы, а свободных рабочих рук в стране было в избытке. Логика Нового времени требовала получения максимальной прибыли, но этому мешал слабый уровень развития промышленности. Поэтому возникла острая необходимость широкого внедрения в производство технических усовершенствований и изобретений, которые позволили бы резко увеличить выпуск продукции. Все это создавало предпосылки для грядущего промышленного переворота.
Почему английский парламент не спешил ликвидировать гнилые местечки? С чем, по-вашему, это могло быть связано?
Политическая борьба в стране
В течение 46 лет (1714–1760) у власти в Англии находились виги. Это было связано с тем, что в 1714 г. на английский престол вступила новая, Ганноверская династия. Новый король Георг I был правнуком Якова I Стюарта, поэтому тори попытались было провозгласить восстановление династии Стюартов. Но мало кто хотел возобновления в стране междоусобиц. В итоге вигам удалось на время вытеснить своих соперников с политической арены, а лидерам тори даже пришлось бежать за границу.
Почти за полвека виги, находясь у власти, сблизились с торгово-финансовой буржуазией. По стране ходили слухи об огромных взятках, которые лидеры вигов получали от торговцев и банкиров. Во взяточничестве обвиняли даже Роберта Уолпола, возглавлявшего правительство Англии в 1721–1742 гг. Подтвердить подобные слухи всегда сложно, но, скорее всего, они были небезосновательны.
Георг III
В 1763 г. всю Англию всколыхнуло так называемое «дело Уилкса». Суть его состояла в следующем: когда король Георг III заявил, что парламент, мол, много себе позволяет, журналист Джон Уилкс выступил с острой критикой монарха в газете «Северный британец». Смельчака арестовали, но вскоре его пришлось освободить: как член парламента Уилкс пользовался депутатской неприкосновенностью. Лондонцы ликовали, улицы города были украшены плакатами и фонариками с цифрой «45» – именно под таким номером вышел «Северный британец» с дерзкой статьей Уилкса. Англичане, конечно, радовались не столько за журналиста, сколько потому, что восторжествовал один из главных принципов новой эпохи: закон должен быть единым для короля и торговца, министра и рабочего.
Но затем «дело Уилкса» приняло новый оборот. Палата общин, испугавшись королевского гнева, исключила Уилкса из своих рядов. Ему пришлось бежать во Францию, но в 1768 г. он вернулся на родину, и его вновь избрали в палату общин. Правда, избрание было объявлено «незаконным». Уилкса снова арестовали, но затем освободили, и он стал членом городского совета Лондона, что давало новый вид неприкосновенности. А в 1769 г. Уилкс и его друзья-виги создали Общество защиты «Билля о правах», которое выступало за ликвидацию гнилых местечек и расширение избирательного права.
Після Тридцятилітньої війни Священна Римська імперія остаточно розпалася на величезну кількість невеличких держав (більше 300). Імператором, як правило, обирався представник австрійської династії Габсбургів, який був зобов’язаний забезпечувати «княжі свободи». Володіння династії Габсбургів були найбільшою частиною Священної Римської імперії. Їх заселяли представники різних національностей — німці, угорці, слов’янські народи. У XVII ст. держава Габсбургів стала централізованою. На чолі держави був імператор, дорадчим органом при імператорі стала державна рада, виконавчий орган — придворна австрійська канцелярія на чолі з канцлером. Тут складається абсолютна монархія, яку підтримує дворянство.
Реформаційний рух в Австрійській державі набув поширення на всій її території, особливо в Чехії, де він об’єднався з національним рухом. Протестантизм сприйняли як міщани, так і частина дворянства.
Початок контрреформації поклало правління Рудольфа ІІ, який став жорстоко переслідувати протестантів. За правління Фердинанда II католицизм у країні переміг, протестантизм сприймався як злочин, а його прибічників жорстоко карали: виселяли з Австрії, віддавали у солдати, конфісковували майно.
Намагаючись не допустити революції в країні, Габсбурги — Марія-Терезія (1740–1780), а потім її син Йосип II (1780–1790) — провели ряд реформ.
За військовою реформою вводився новий порядок набору до війська. Рекрути повинні були служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, зросла й кількість офіцерів (для них відкрилася військова академія).
Фінансова реформа вводила податок на весь прибуток для всіх категорій населення.
Шкільна реформа запровадила обов’язкову початкову освіту, створювалися ремісничі школи, технічні та сільськогосподарські училища. У Відні почали працювати Гірська та Торговельна академії.
За судовою реформою відбулися зміни в законодавстві: прийняті нові кримінальний та громадянський кодекси, обмежувалася смертна кара, суд здійснювала виключно держава.
Змінилося ставлення до католицької церкви. Закривалися монастирі, проводилася секуляризація земель, протестанти більше не переслідувалися, церква була позбавлена контролю над освітою.
Австрійську державу часто називали «клаптевою» імперію за її багатонаціональній склад. Зростала національна самосвідомість населення.
Політична роздробленість негативно впливала на розвиток Німеччини. У сільському господарстві складається так званий прусський тип ведення господарства — земля належить крупним землевласникам — юнкерам — які використовують працю кріпосних селян.
У багатьох районах Німеччини пожвавився розвиток промисловості. Мануфактури виробляли скло, фарфор, килими, сукно, зброю. Формується ринок найманої праці.
У XVIII ст. Бранденбурзько-Прусська держава, якою правила династія князів Гогенцоллернів, мала найбільший авторитет серед німецьких князівств. Ця держава була абсолютною монархією, її правителі постійно збільшували володіння, контролювали торговельні морські шляхи, діяли в інтересах юнкерства. У 1701 р. курфюрст Фрідріх II отримав від імператора Священної Римської імперії титул прусського короля. Бранденбурзько-Прусська держава стала Королівством Пруссія.
За часів правління Фрідріха IIІ (1740–1786) Пруссія проводила активну зовнішню політику – приєднання Сілезії, панування в Балтиці; постійно збільшувала кількість війська. Були проведені реформи у сфері державного управління, економіки, суду, освіти. Склалася система «просвіченого абсолютизму».