Зар - заман кезеңінде ғұмыр кешкен орталық езгіге түскен қазақ халқының тағдырын мұң – зармен жырлаған ақындар шоғыры. Оның белгілі өкілдері : Дулат Бабатайұлы , Шортанбай Қоңайұлы, Мұрат Мүмкейұлы, Әбу бәкір Кердері, Аубан Асан , т.б. Мұхтар Әуезов Аблай хан тұсынан Абайға дейінгі жүз жылға ұластырып Нарманбетпен аяқталды (2,168 б.). зар – заман тұсынан қазақ әдебиеті жазбаша сипат алғанын отан көрсетеді. Дәстүрлі қазақ қоғамындағы бұрынғы қалыптасқан құндылықтардың өзгеруі , елді басқару жүйесінің басқа санатқа ауысуы, отаршылдықтың белең алуы, халықтың қатты күйзелуі Зар- заман ақындарын тарих сахнасына шығарған. Олар халықтың жай күйін ойлаған үлт- қайраткерлері ретінде танылды. Олардың шоғырлары халықтың салт- дәстүрлерді қабығы бұзылмаған қалпында сақтауға , ұлттың – бітімімен ажырамауға үндейді.
Еркіндікпен бостандықтың, дәстүр мен европалық метрополиядан еңген жаңа тәртіптердің шегінен шиеленісуі Шортанбай, Дулат және Мурат сияқты « зар – заман » ағымы ақындарының шығармалары арқылы қабылдады. Олар ХІХ ғасырдағы қазақ өміріне тән барлық құбылыстарды аяусыз сынайды. Әлеуметтік, үйлесімділік уақыты ретінде өткен дәуірді идеяландыра отырып , бүгінгі заманның келешегінен де үмітін үзіп, түңіледі, қауіп жұбататын ешнәрсе таппаған Зар –заман ақындарының кеудесін кернеген мұң, зар , шер әбден күнәға батқан « замандастарының құлағына » жете қоймайды
27. «Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії
Завдяки географічному положенню, а також особливостям давньої та середньовічної історії Туреччина й Персія стояли до Європи ближче за інші східні країни. Як це позначилося на історичному розвитку цих країн і народів у XIX ст.?
Варто пригадати! 1. Чому сильні ісламські держави Османська імперія, Сефевидська Персія й Імперія Великих Моголів у XVII—XVIII ст. втратили колишній вплив у світовій політиці? 2. Які наслідки мала Кримська війна для Туреччини? (§13)
1. Спроби модернізації Османської імперії.
У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії.
* Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
Гвардія перетворюється на банду
До 1826 р. яничари вели негідний іб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров.
На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани
Селім III та Мустафа IV. Престол посів Махмуд II (1808—1839 рр.), що розпочав тривалий процес перетворень. Проведення реформ султан підкріплював публічними стратами своїх супротивників. Проте верхівка ісламського духовенства, великі поміщики (аяни) і султанська гвардія яничарів протидіяли реальним змінам у країні.
У травні 1826 р. було складено указ, що передбачав значне реформування війська яничарів. У відповідь яничари підняли повстання. Султан Махмуд II безжально придушив заколот. Тільки в Стамбулі було вбито понад 10 тис. осіб. Незабаром корпус яничарів скасували, майно яничарських полків конфіскували, а вцілілих «гвардійців» вигнали за межі імперії.
Влада султана Махмуда II поширювалася на всі регіони країни. Тільки намісник Єгипту, хитрий албанець Мухаммад Алі, хотів змінити статус васала на фактично незалежного правителя. Однак його прагнення стримували військові сили Англії, Франції та Росії, які на той час не були зацікавлені в розвалі імперії.
Зар - заман кезеңінде ғұмыр кешкен орталық езгіге түскен қазақ халқының тағдырын мұң – зармен жырлаған ақындар шоғыры. Оның белгілі өкілдері : Дулат Бабатайұлы , Шортанбай Қоңайұлы, Мұрат Мүмкейұлы, Әбу бәкір Кердері, Аубан Асан , т.б. Мұхтар Әуезов Аблай хан тұсынан Абайға дейінгі жүз жылға ұластырып Нарманбетпен аяқталды (2,168 б.). зар – заман тұсынан қазақ әдебиеті жазбаша сипат алғанын отан көрсетеді. Дәстүрлі қазақ қоғамындағы бұрынғы қалыптасқан құндылықтардың өзгеруі , елді басқару жүйесінің басқа санатқа ауысуы, отаршылдықтың белең алуы, халықтың қатты күйзелуі Зар- заман ақындарын тарих сахнасына шығарған. Олар халықтың жай күйін ойлаған үлт- қайраткерлері ретінде танылды. Олардың шоғырлары халықтың салт- дәстүрлерді қабығы бұзылмаған қалпында сақтауға , ұлттың – бітімімен ажырамауға үндейді.
Еркіндікпен бостандықтың, дәстүр мен европалық метрополиядан еңген жаңа тәртіптердің шегінен шиеленісуі Шортанбай, Дулат және Мурат сияқты « зар – заман » ағымы ақындарының шығармалары арқылы қабылдады. Олар ХІХ ғасырдағы қазақ өміріне тән барлық құбылыстарды аяусыз сынайды. Әлеуметтік, үйлесімділік уақыты ретінде өткен дәуірді идеяландыра отырып , бүгінгі заманның келешегінен де үмітін үзіп, түңіледі, қауіп жұбататын ешнәрсе таппаған Зар –заман ақындарының кеудесін кернеген мұң, зар , шер әбден күнәға батқан « замандастарының құлағына » жете қоймайды
27. «Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії
Завдяки географічному положенню, а також особливостям давньої та середньовічної історії Туреччина й Персія стояли до Європи ближче за інші східні країни. Як це позначилося на історичному розвитку цих країн і народів у XIX ст.?
Варто пригадати! 1. Чому сильні ісламські держави Османська імперія, Сефевидська Персія й Імперія Великих Моголів у XVII—XVIII ст. втратили колишній вплив у світовій політиці? 2. Які наслідки мала Кримська війна для Туреччини? (§13)
1. Спроби модернізації Османської імперії.
У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії.
* Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
Гвардія перетворюється на банду
До 1826 р. яничари вели негідний іб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров.
На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани
Селім III та Мустафа IV. Престол посів Махмуд II (1808—1839 рр.), що розпочав тривалий процес перетворень. Проведення реформ султан підкріплював публічними стратами своїх супротивників. Проте верхівка ісламського духовенства, великі поміщики (аяни) і султанська гвардія яничарів протидіяли реальним змінам у країні.
У травні 1826 р. було складено указ, що передбачав значне реформування війська яничарів. У відповідь яничари підняли повстання. Султан Махмуд II безжально придушив заколот. Тільки в Стамбулі було вбито понад 10 тис. осіб. Незабаром корпус яничарів скасували, майно яничарських полків конфіскували, а вцілілих «гвардійців» вигнали за межі імперії.
Влада султана Махмуда II поширювалася на всі регіони країни. Тільки намісник Єгипту, хитрий албанець Мухаммад Алі, хотів змінити статус васала на фактично незалежного правителя. Однак його прагнення стримували військові сили Англії, Франції та Росії, які на той час не були зацікавлені в розвалі імперії.