Средневековые города были окружены высокими стенами с башнями, а также глубокими ямами для защиты от нападения снаружи. В случае нападения горажане города состовляли военное ополчение. Стены ограничивали рост города, поэтому улицы делались крайне узкими, а верхние этажи домов нередко выступали над нижними. Узкие и кривые улицы городов были часто полутёмными, уличного освещения не существовало что делало купцов и бояр как и обычных людей легкой мешенью для воров и разбойников. Центральным местом в городе была обычно рыночная площадь, неподалёку от которой располагался городской собор . Мусор и нечистоты в городах обычно сбрасывали в реки или в близлежащие рвы, а то и вовсе на голову прохожим. В городах из за нечистот часто вспыхивали эпидемии, которые переносили как и тараканы с крысами, так и бродяги, часто бывали и пожары которые легко перекидывались с крыши на крышу и часто люди не успевали потушить и если город маленький сжигал добрую половину города .Основное население средневековых городов составляли ремесленники. Ими становились крестьяне, бежавшие от своих владельцев или уходившие в города на условиях выплаты владельцу оброка. Становясь горожанами, они постепенно освобождались от личной зависимости феодалу. Если бежавший в город крестьянин жил в нем в течение определенного срока, обычно — один год и один день, то он становился свободным. Лишь в дальнейшем в городах появились купцы. Хотя основная масса горожан занималась ремеслом и торговлей, многие жители города имели свои поля, пастбища и огороды вне городских стен, а отчасти и в черте города.
Шляхетська демократія. На межі ХV–ХVІ ст. у Польщі завершилось оформлення станової монархії. У країні діяв двопалатний сейм, який включав верхню палату (Сенат) і нижню палату (Посольська Ізба). До Сенату входили представники вищого духовенства та магнатів, а до Посольської Ізби – депутати обрані на сеймиках (з’їздах місцевої шляхти). Головну роль у сеймі відігравала шляхта, яка могла впливати на короля. Королівська влада була виборною. У 1530 р. король Сигізмунд І (1506–1548) провів обрання і коронацію свого дев’ятилітнього сина Сигізмунда Августа. Це викликало обурення у шляхти, оскільки суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. У короля Сигізмунда ІІ Августа (1548–1572) теж виник конфлікт із шляхтою, але йому довелося піти на поступки, оскільки потрібні були гроші для ведення війни, які отримати можна було лише за згоди шляхти. Після смерті Сигізмунда ІІ Августа, останнього з династії Ягеллонів, польським королем став французький принц Генріх Валуа (1573–1574), який прийняв «Генріхові артикули» . Вони передбачали обов’язкові вибори короля, обмежували право короля наймати війська, оголошувати війну.
Люблінська унія 1569 р. Кревська унія 1385 р. не привела до повного об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. У 1569 р. польський король Сигізмунд ІІ Август (1548–1572) скликав у Любліні сейм польських і литовських магнатів і шляхти. На сеймі була укладена Люблінська унія, яка затверджувала об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту (польськ. – республіка). Обидві сторони зберігали традиційні органи влади й суду, власне військо та скарбницю. Спільними для них були сейм, грошова система, зовнішня політика.
Зовнішня політика. У 1525 р. останній магістр Тевтонського ордену (давній ворог Польщі) перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сигізмунду І (1506–1548). У Лівонській війні (1558–1583) з Московським царством король Стефан Баторій (1576–1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену. На поч. ХVІІ ст. виникло нове протистояння, Річ Посполита відкрито підтримала самозванців на царський престол, а в 1609 р. почала війну проти Москви. Польські війська захопили російську столицю. Лише завдяки народному повстанні 1612 р. вдалося вигнати польських загарбників із Москви. Але сама війна закінчилась укладанням у 1618 р. Деулінського перемир'я. Згідно з ним до Польщі відходили Смоленська і Чернігово-Сіверська землі.У 1617–1629 рр. за короля Сигізмунда ІІІ (1587–1632) Річ Посполита вела війну зі Швецією. Сейм відмовлявся давати гроші на її ведення. У підсумку Польща втратила частину Лівонії, Швеція встановила свій контроль над найбільшим польським морським портом – Гданськом. У 1620 р. почалася війна з Туреччиною. Завдяки перемозі поляків та українських козаків в Хотинській битві 1621 р. наступ турків вдалося зупинити.
Шляхетська демократія. На межі ХV–ХVІ ст. у Польщі завершилось оформлення станової монархії. У країні діяв двопалатний сейм, який включав верхню палату (Сенат) і нижню палату (Посольська Ізба). До Сенату входили представники вищого духовенства та магнатів, а до Посольської Ізби – депутати обрані на сеймиках (з’їздах місцевої шляхти). Головну роль у сеймі відігравала шляхта, яка могла впливати на короля. Королівська влада була виборною. У 1530 р. король Сигізмунд І (1506–1548) провів обрання і коронацію свого дев’ятилітнього сина Сигізмунда Августа. Це викликало обурення у шляхти, оскільки суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. У короля Сигізмунда ІІ Августа (1548–1572) теж виник конфлікт із шляхтою, але йому довелося піти на поступки, оскільки потрібні були гроші для ведення війни, які отримати можна було лише за згоди шляхти. Після смерті Сигізмунда ІІ Августа, останнього з династії Ягеллонів, польським королем став французький принц Генріх Валуа (1573–1574), який прийняв «Генріхові артикули» . Вони передбачали обов’язкові вибори короля, обмежували право короля наймати війська, оголошувати війну.
Люблінська унія 1569 р. Кревська унія 1385 р. не привела до повного об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. У 1569 р. польський король Сигізмунд ІІ Август (1548–1572) скликав у Любліні сейм польських і литовських магнатів і шляхти. На сеймі була укладена Люблінська унія, яка затверджувала об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту (польськ. – республіка). Обидві сторони зберігали традиційні органи влади й суду, власне військо та скарбницю. Спільними для них були сейм, грошова система, зовнішня політика.
Зовнішня політика. У 1525 р. останній магістр Тевтонського ордену (давній ворог Польщі) перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сигізмунду І (1506–1548). У Лівонській війні (1558–1583) з Московським царством король Стефан Баторій (1576–1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену. На поч. ХVІІ ст. виникло нове протистояння, Річ Посполита відкрито підтримала самозванців на царський престол, а в 1609 р. почала війну проти Москви. Польські війська захопили російську столицю. Лише завдяки народному повстанні 1612 р. вдалося вигнати польських загарбників із Москви. Але сама війна закінчилась укладанням у 1618 р. Деулінського перемир'я. Згідно з ним до Польщі відходили Смоленська і Чернігово-Сіверська землі.У 1617–1629 рр. за короля Сигізмунда ІІІ (1587–1632) Річ Посполита вела війну зі Швецією. Сейм відмовлявся давати гроші на її ведення. У підсумку Польща втратила частину Лівонії, Швеція встановила свій контроль над найбільшим польським морським портом – Гданськом. У 1620 р. почалася війна з Туреччиною. Завдяки перемозі поляків та українських козаків в Хотинській битві 1621 р. наступ турків вдалося зупинити.