1648 pоку 25 січня – початок національно-визвольної війни. Повстання козаків на Запорозькій Січі й обрання гетьманом Богдана Хмельницького.
Причини Національно-визвольної війни:
Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.
Причини національно-релігійного характеру:
після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах.
За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти. Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність.
Територіальні зміни:
Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про до у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було. Літом 1649 року на до тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На до поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.
Ивана Болотникова жизнь сильно Сначала он был военным холопом князя Телятевского, затем попал в плен к крымским татарам, которые, в свою очередь, продали его в Турцию в рабство, там он стал гребцом – невольником на галере. Во время морского сражения ему удалось бежать. Окольными путями он возвращался на Родину через Речь Посполитую. Здесь, в связи с удачным стечением обстоятельств, из рук ближайшего сподвижника Лжедмитрия 1, который выдал себя за царя, он получил грамоту о назначении его главным воеводой в «царском войске». Естественно, Болотников был счастлив и польщен до глубины души. Это была настоящая награда за все его мучения. Поэтому он поверил в «истинного царя» и двинулся с войском из Путивля на Москву.
Состав участников:
В лагерь Болотникова толпами стекались люди, недовольные царем Василием Шуйским. Здесь были не только крестьяне и холопы, но и казаки, стрельцы, дворяне. Среди воевод Болотникова был и князь Телятевский – бывший его хозяин.
Ход движения:
Изначально войско собралось в городе Путивле на границе России и Речи Посполитой. Оттуда двинулись на Москву. Подойдя к Москве расположились в селе Коломенском. Затем перешли к осаде Москвы, которая продолжалась пять недель. Неудачные попытки взять город закончились тем, что крупный отряд Прокопия Ляпунова перешел на сторону Шуйского.
В решающей битве у Коломенского в декабре 1606 г.ослабленные войска Болотникова были разбиты и отошли на Калугу и Тулу. В Калуге Болотников быстро привел в порядок городские укрепления. Войско Шуйского здесь потерпело поражение. Другим центром сопротивления стала Тула. Здесь на Болотникову прибыл отряд из Поволжья, возглавляемый еще одним самозванцем – «царевичем Петром», якобы сыном царя Федора Ивановича. И наконец, в сражении под Каширой отряды Болотникова потерпели поражение. Их остатки укрылись за крепостными стенами Тулы, осада города длилась около четырех месяцев. Шуйский распорядился соорудить плотину на реке Упе, поднявшаяся вода затопила часть города, в Туле начался голод. 10 октября 1607 г. Иван Болотников сложил оружие.
Причины поражения:
Василию Шуйскому удалось собрать большое войско. Он смог сделать это благодаря серьезным уступкам дворянству. Царя занял свыше 18 тысяч рублей в Троицко – Сергиевом монастыре, чтобы выплатить жалование ратным людям. А для того, чтобы заручиться поддержкой дворян, в марте 1607 г. Шуйский увеличил срок возвращения беглых крестьян к своим прежним владельцам до 15 лет.
Причини Національно-визвольної війни:
Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.
Причини національно-релігійного характеру:
після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах.
За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.
Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність.
Територіальні зміни:
Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про до у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було. Літом 1649 року на до тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На до поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.
Причины движения:
Ивана Болотникова жизнь сильно Сначала он был военным холопом князя Телятевского, затем попал в плен к крымским татарам, которые, в свою очередь, продали его в Турцию в рабство, там он стал гребцом – невольником на галере. Во время морского сражения ему удалось бежать. Окольными путями он возвращался на Родину через Речь Посполитую. Здесь, в связи с удачным стечением обстоятельств, из рук ближайшего сподвижника Лжедмитрия 1, который выдал себя за царя, он получил грамоту о назначении его главным воеводой в «царском войске». Естественно, Болотников был счастлив и польщен до глубины души. Это была настоящая награда за все его мучения. Поэтому он поверил в «истинного царя» и двинулся с войском из Путивля на Москву.
Состав участников:
В лагерь Болотникова толпами стекались люди, недовольные царем Василием Шуйским. Здесь были не только крестьяне и холопы, но и казаки, стрельцы, дворяне. Среди воевод Болотникова был и князь Телятевский – бывший его хозяин.
Ход движения:
Изначально войско собралось в городе Путивле на границе России и Речи Посполитой. Оттуда двинулись на Москву. Подойдя к Москве расположились в селе Коломенском. Затем перешли к осаде Москвы, которая продолжалась пять недель. Неудачные попытки взять город закончились тем, что крупный отряд Прокопия Ляпунова перешел на сторону Шуйского.
В решающей битве у Коломенского в декабре 1606 г.ослабленные войска Болотникова были разбиты и отошли на Калугу и Тулу. В Калуге Болотников быстро привел в порядок городские укрепления. Войско Шуйского здесь потерпело поражение. Другим центром сопротивления стала Тула. Здесь на Болотникову прибыл отряд из Поволжья, возглавляемый еще одним самозванцем – «царевичем Петром», якобы сыном царя Федора Ивановича. И наконец, в сражении под Каширой отряды Болотникова потерпели поражение. Их остатки укрылись за крепостными стенами Тулы, осада города длилась около четырех месяцев. Шуйский распорядился соорудить плотину на реке Упе, поднявшаяся вода затопила часть города, в Туле начался голод. 10 октября 1607 г. Иван Болотников сложил оружие.
Причины поражения:
Василию Шуйскому удалось собрать большое войско. Он смог сделать это благодаря серьезным уступкам дворянству. Царя занял свыше 18 тысяч рублей в Троицко – Сергиевом монастыре, чтобы выплатить жалование ратным людям. А для того, чтобы заручиться поддержкой дворян, в марте 1607 г. Шуйский увеличил срок возвращения беглых крестьян к своим прежним владельцам до 15 лет.