Индустриальное общество. новые классы и группы населения. крупная машинная индустрия изменила положение и облик общественных классов.раньше буржуазия и наемные рабочие вместе составляли незначительное меньшинство населения. в результате промышленной революции их численность многократно увеличилась, особенно рабочих, которые в передовых странах к концу xix в. составляли приблизительно четверть самодеятельного населения (т. е. исключая иждивенцев — детей, стариков, неработающих женщин и т. а в великобритании — и того более. что касается буржуазии, то она никогда не была особенно многочисленным классом. ее положение в обществе определялось не числом, а могуществом. в результате промышленной революции она окончательно превзошла в силе и богатстве все другие классы. глубокие перемены произошли в составе буржуазии. в прошлом она занималась преимущественно торговлей и ростовщичеством. производство ее интересовало лишь как дополнение к посреднической торговле. подъему крупной индустрии сложилась относительно многочисленная и влиятельная группа промышленной буржуазии, длякоторой развитие производства было главной целью, а торговля и кредит — лишь средствами ее достижения. промышленники заняли ведущее положение в составе буржуазного класса. еще больше изменились рабочие. во времена мануфактурного производства их было почти невозможно отличить от сельских и городских ремесленников: и те и другие трудились большей частью в собственных мастерских, использовали личные орудия труда. да и работа на купца-мануфактуриста для многих ремесленников и крестьян служила лишь источником дополнительного дохода. в результате промышленной революции они были поставлены перед выбором — либо попытаться сохранить свое крестьянское хозяйство или ремесленную мастерскую, либо, бросив все, уйти на завод. работа на заводе занимала все время, требовала полной отдачи сил, и совмещать ее с какой-то иной трудовой деятельностью не представлялось возможным. одновременно промышленная революция обесценила квалификацию мастеров ручного труда. машины были настолько просты в обращении, что не требовали от работника ни каких-то особых навыков, ни большой силы. поэтому среди рабочих было много женщин и детей. но по мере усложнения машин изменялись и требования к квалификации рабочих. уже в середине xix в. среди них сложилась группа работников квалифицированного труда — механиков, занятых обслуживанием машин. промышленная революция и к другим социальным переменам. снизилась общественная роль дворянства, которое в большинстве стран утратило не только сословные привилегии, но и положение самой богатой и могущественной социальной группы. единственной сферой, где дворяне до конца xix в. еще удерживали ведущие позиции, была государственная служба. крестьяне все еще оставались самым многочисленным классом общества, однако их доля в составе населения неуклонно сокращалась. в великобритании они практически исчезли совсем, уступив место капиталистическим фермерам и наемным работникам (батракам). наконец, возникли новые социальные группы, занимавшие промежуточное положение между буржуазией и наемными рабочими. нужда в специалистах по решению технических проблем, возникающих на производстве и транспорте, обусловила появление инженеров и техников. с буржуазией их сближали образование, культура, умственный труд, а с рабочими — труд по найму. то же можно сказать и о служащих промышленных предприятий, банков, универсальных магазинов.лишь крупными акционерными компаниями по своему положению (доходу, образованию, руководящим функциям) явно тяготели к буржуазии. в научной общество, сформировавшееся в результате промышленной революции, получило определение индустриального. кго отличительной чертой является высокая доля в составе населения классов и социальных групп, положение которых было обусловлено подъемом крупной машинной индустрии
Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.
Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.
Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. Те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої Руїни. Все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. Яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "Повчання Володимира Мономаха дітям”. Цінним воно є з багатьох причин.
Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.