Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.
Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:
1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина 1648—1657 — Хмельниччина Головною рушійною силою народних виступів було козацтво. Після блискучої перемоги над турецько-татарською армією під Хотином у 1621 р., здобутої Річчю Посполитою завдяки козацькому війську, польський уряд мусив виконувати свої обіцянки, зокрема, щодо розширення козацького реєстру та збільшення плати за військову службу. Оскільки Туреччина зазнала поразки й небезпека війни з нею не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, натомість було вирішено скоротити козацький реєстр до трьох-п’яти тисяч.
Козаки ж, незважаючи на заборони польського уряду, відновили морські походи на турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели успішні переговори про союз зі Швецією, Іраном, Московією, Кримським ханством. А найрішучіші відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі».
Стурбований створенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїми звичаями козаки оточили табір возами, викопали рови й розставили гармати. Понад два тижні козаки героїчно відбивали атаки переважаючого війська. Проте й шляхті було непереливки: війську загрожували нестача харчів і початок морозів. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які завершилися укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруків-ську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість М. Жмайла.
Умови Куруківської угоди 1625 р.
Козацький реєстр мав збільшитися до 6 тис.
Ті, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Учасники повстання підлягали амністії.
Реєстровим козакам встановлено річну плату за службу 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).
Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.
Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами. Встановлено чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський, по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався з десяти сотень.
Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада та затверджував польський уряд. Верховне ж керівництво здійснював реґіментар - головний начальник коронного війська в Україні.
США в первой половине XIX века. Гражданская война в США» 1. Основные черты социально-экономического развитияОдно из самых молодых государств в мире, США в первой половине XIX века переживали процесс бурного развития рыночных отношений. На северо-востоке страны быстро росла фабричная промышленность, энергично развивалось фермерское хозяйство. На западе Соединенных Штатов насчитывалось огромное количество мелких фермеров и самостоятельных ремесленников, постоянно росло использование наемной рабочей силы. Увеличился поток массовой иммиграции в США из Европы. На взаимовыгодных условиях в промышленное развитие страны вкладывался иностранный капитал. У США практически отсутствовали серьезные конкуренты во всем западном полушарии. После войны за независимость в США сложились два крупных экономических района: Север и Юг. На Севере происходил промышленный переворот, на Юге укреплялось плантационное рабовладельческое хозяйство. В осваиваемых районах Дикого Запада развивалось фермерство. Различие в путях экономического развития Севера и Юга оказало огромное влияние на весь ход последующей истории страны. На территории США были уничтожены все остатки феодальных отношений, которые, таким образом, не могли оказывать тормозящего влияния на развитие страны. Государственные деятели США стремились с выгодой для себя использовать войны между европейскими державами, которые начались в конце XVIII века и продолжались вплоть до 1815 года. Начиная с 90-х годов XVIII века, Соединенные Штаты вели чрезвычайно прибыльную торговлю с враждовавшими между собой европейскими коалициями. Это росту торгового флота США, тоннаж которого с 1792 по 1807 гг. вырос почти в два раза. В отдельные годы фрахт США обеспечивал почти всю внешнюю торговлю Голландии, Франции и Испании, не говоря уже об удовлетворении потребностей собственного экспорта. В США происходило быстрое распространение рыночных отношений «вширь» , на новые земли, вошедшие в состав страны в результате освоения Запада и захватов территорий других государств. Это привело к созданию благоприятных условий для расширения иммиграции из Европы, Азии, Латинской Америки. Иммиграция ускоряла и без того весьма быстрый рост населения страны. С 1800 по 1820 гг. население США увеличилось с 5,3 до 9,6 млн. человек, а к 1850 г. достигло 23,3 млн. человек, включая 3,2 млн. негров. Число иммигрантов, прибывших в США с 1820 по 1850 гг. , составляло около 2,45 млн. человек. С 1800 по 1860 гг. за каждые 10 лет население страны увеличивалось на 32-36%.Экономическое развитие США шло быстрыми темпами. Доля США в мировом промышленном производстве возросла с бы в 1820г. до 15% в 1860 г. К началу Гражданской войны США занимали 4-е место в мире по объему промышленного производстве! Но в первой половине XIX века США представляли собой аграрную страну: в 1800 г. 96% населения проживало в сельской местности и было занято сельским хозяйством. Подавляющее большинство сельского населения составляли фермеры. Но к 1850 г. удельный вес городского населения возрос до 12,5%. Если в начале XIX века в США насчитывалось менее десятка городов с населением свыше 8 тыс. человек, то в 1844 г. их было уже 44. Некоторые города, выгодно расположенные географически, росли очень быстро, например, Чикаго, Питтсбург, Детройт, Сент-Луис и другие. По темпам роста Нью-Йорк превосходил все остальные города: его население превысило полмиллиона человек. Несмотря на то, что США оставались аграрной страной, вывозившей сырье и ввозившей промышленные изделия, экономически еще сильно зависимой от Англии, экономика США в первой половине XIX века развивалась такими темпами, которых не знала Европа. Но главной особенностью экономического развития США оставалось наличие двух хозяйственных укладов: рыночного хозяйства, основанного на применении наемного труда, и плантационного рабовладельческого хозяйства в условиях капиталистического производства.
Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:
1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка
1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина
1648—1657 — Хмельниччина
Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Після блискучої перемоги над турецько-татарською армією під Хотином у 1621 р., здобутої Річчю Посполитою завдяки козацькому війську, польський уряд мусив виконувати свої обіцянки, зокрема, щодо розширення козацького реєстру та збільшення плати за військову службу. Оскільки Туреччина зазнала поразки й небезпека війни з нею не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, натомість було вирішено скоротити козацький реєстр до трьох-п’яти тисяч.
Козаки ж, незважаючи на заборони польського уряду, відновили морські походи на турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели успішні переговори про союз зі Швецією, Іраном, Московією, Кримським ханством. А найрішучіші відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі».
Стурбований створенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїми звичаями козаки оточили табір возами, викопали рови й розставили гармати. Понад два тижні козаки героїчно відбивали атаки переважаючого війська. Проте й шляхті було непереливки: війську загрожували нестача харчів і початок морозів. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які завершилися укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруків-ську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість М. Жмайла.
Умови Куруківської угоди 1625 р.
Козацький реєстр мав збільшитися до 6 тис.
Ті, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Учасники повстання підлягали амністії.
Реєстровим козакам встановлено річну плату за службу 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).
Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.
Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами. Встановлено чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський, по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався з десяти сотень.
Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада та затверджував польський уряд. Верховне ж керівництво здійснював реґіментар - головний начальник коронного війська в Україні.