Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.
Ось основні причини того, що Китай став напівколонією:
1) Поразки Китаю в опіумних війнах;
2) Через нерівні та невигідні для Китаю договори та угоди;
3) Внутрішні протиріччя та проблеми. Росла соціальна напруженість, спалахували повстання. У 1850 році релігійна секта тайпінів організувала повстання в провінції Гуансі проти маньчжурського режиму.
4) Держави, які не брали участі у безпосередніх війнах з Китаєм, користувалися його хитким положенням. Росія, формально не брала участь у другій «опіумній війні», однак отримала з неї великі вигоди. За додатковим російсько-китайським договором 1860 року, до Російської імперії відходив весь Уссурійський край, «відкривалися» для російської торгівлі міста Пекін, Урга, Калган і Кашгар. Російський імператор отримав право призначення консулів в Пекіні та інших містах Китаю.
5) В результаті «опіумних війн» і придушення Тайпінського повстання Великобританія, Франція, США і Росія зміцнили і істотно розширили свої позиції в Китаї. Торгові права і пільги були надані пізніше також Пруссії, Данії та іншим західноєвропейським державам.
До початку XX століття Китай був класичним прикладом напівколонії. Колоніальні держави через своїх радників контролювали політику цінського двору, їх збройні сили перебували в критичних центрах країни. Вони мали широку мережу поселень, концесій, контролювали китайські митниці, користувалися правом консульської юрисдикції. Ключові галузі промисловості були під контролем іноземців. Національна промисловість розвивалася повільними темпами. Інтереси національної промисловості і буржуазії приходили в гостру суперечність із іноземними інтересами в країні.
Объяснение:
Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.
Ось основні причини того, що Китай став напівколонією:
1) Поразки Китаю в опіумних війнах;
2) Через нерівні та невигідні для Китаю договори та угоди;
3) Внутрішні протиріччя та проблеми. Росла соціальна напруженість, спалахували повстання. У 1850 році релігійна секта тайпінів організувала повстання в провінції Гуансі проти маньчжурського режиму.
4) Держави, які не брали участі у безпосередніх війнах з Китаєм, користувалися його хитким положенням. Росія, формально не брала участь у другій «опіумній війні», однак отримала з неї великі вигоди. За додатковим російсько-китайським договором 1860 року, до Російської імперії відходив весь Уссурійський край, «відкривалися» для російської торгівлі міста Пекін, Урга, Калган і Кашгар. Російський імператор отримав право призначення консулів в Пекіні та інших містах Китаю.
5) В результаті «опіумних війн» і придушення Тайпінського повстання Великобританія, Франція, США і Росія зміцнили і істотно розширили свої позиції в Китаї. Торгові права і пільги були надані пізніше також Пруссії, Данії та іншим західноєвропейським державам.
До початку XX століття Китай був класичним прикладом напівколонії. Колоніальні держави через своїх радників контролювали політику цінського двору, їх збройні сили перебували в критичних центрах країни. Вони мали широку мережу поселень, концесій, контролювали китайські митниці, користувалися правом консульської юрисдикції. Ключові галузі промисловості були під контролем іноземців. Національна промисловість розвивалася повільними темпами. Інтереси національної промисловості і буржуазії приходили в гостру суперечність із іноземними інтересами в країні.