Становище жінки та дитини в період 16-18 століть був вкрай плачевним, якщо його порівняти із сучасністю. Для жінок шлюб був економічною необхідністю. За межами домогосподарства – життя жінки було вразливим і нестабільним. Деякі жінки стали економічно незалежними, але вони були винятками.
Життя заміжніх жінок помітно відрізнялася між містом і селом. В селі, жінка підтримувала господарство, як на землі, так і в домівці. У місті ж, жінка могла бути дружиною ремісника чи купця. Вона всіляко допомагала своєму чоловіку у ведені справ, а дітьми займалися няні . Коли її чоловік помирав, вона могла взяти на себе бізнес і вести його.
Попри цей, так сказати, успішний момент, більшість професій для жінок були закритими. Навіть якщо жінка отримала освіту (в розділених за статевою ознакою школах), вона могла бути вчителькою чи приватною гувернанткою. Якщо ж вони працювали на однакових роботах, вони часто отримували нижчу заробітну плату, ніж чоловіки за ту саму роботу.
На початку 16 століття багато хлопців вирушили до церковних шкіл. Після релігійних змін у 1540-х роках такі школи були закриті. Однак, після цього були засновані гімназії.
Хлопчики зазвичай відвідували своєрідну дитячу школу під назвою «дрібна школа», потім переходили до гімназії, коли їм було близько сім років. Шкільний день починався о 6 ранку влітку та 7 ранку взимку. Обід був з 11 ранку до 1 дня. Школа закінчилася близько 5 вечора. Хлопчики ходили до школи 6 днів на тиждень, і в них було мало свят. Дисципліна в школах була сувора. Вчитель нерідко мав палицю з прив'язаними до неї березовими гілочками.
Коли хлопчикам виповнювалось 15 або 16 років, найкращі із них могли піти в один з двох університетів Англії: до Оксфорда чи до Кембриджа.
Дівчата ж навчалися, або дома приватними гувернантками, або матерями. Але вже в 17 столітті у багатьох містах були засновані школи-інтернати для дівчаток. У них дівчат вивчали такі предмети, як письмо, музика та рукоділля.
Як завжди бідні діти не ходили до школи. До 6 -7-річного віку вони повинні були виконувати певні роботи, наприклад відлякувати птахів від посівних земель.
В древности и в раннем средневековье зороастризм был распространён преимущественно на территории Большого Ирана.К настоящему времени зороастризм в основном вытеснен исламом, небольшие общины сохранились в Иране и Индии, есть последователи в западных странах и странах постсоветского пространства.Зороастризм имеет общее происхождение и общие черты в текстах и вероучении с индуизмом, а также с индоевропейским язычеством, он оказал влияние на формирование христианства.В настоящее время общины зороастрийцев сохранились в Иране (гебры) и в Индии (парсы), также в результате эмиграции из обеих стран сложились общины прежде всего в США и Западной Европе. В Российской Федерации и странах СНГ действует сообщество традиционных зороастрийцев, называющих свою религию на русском языке словом «благоверие», и Зороастрийская община Санкт-Петербурга.Священными для зороастрийцев являются храмовые огни, а не само здание храма.Шах Аташ Варахрам (Бахрам) — «Царь Победоносный Огонь», Огонь высшего ранга. Огни высшего ранга учреждаются в честь монархических династий, великих побед, в качестве высшего огня страны или народа. Для учреждения огня необходимо собрать и очистить 16 огней разных видов, которые объединяются в один во время ритуала освящения. Служить у огня высшего ранга могут только высшие священники, дастуры;Аташ Адуран (Адаран) — «Огонь огней», Огонь второго ранга, учреждаемый в населённых пунктах с населением не менее 1000 человек в которых проживает не менее 10 семей зороастрийцев. Для учреждения огня необходимо собрать и очистить 4 огня из семей заратустрийцев разных сословий: священника, воина, крестьянина, ремесленника. У огней Адуран могут совершаться различные ритуалы: нозуди, гавахгиран, сэдрэ пуши, службы в джашны и гаханбары и т. д. Службу у огней Адуран могут вести только мобеды.Аташ Дадгах — «Законно установленный Огонь», Огонь третьего ранга, который должен поддерживаться в местных общинах (села, большой семьи), располагающих отдельным помещением, которое является религиозным судом. На персидском это помещение называется дар ба мехр (букв. двор Митры). Митра является воплощением справедливости. Зороастрийский священнослужитель, стоя лицом перед огнём дадгах, разрешает местные споры и проблемы. В случае, если в общине отсутствует мобед служить огню может хирбад. Огонь дадгах открыт для публичного доступа, помещение, где находится огонь служит местом собрания в общине.Главным нательным символом приверженца учения Заратустры является нижняя белая рубаха седре, сшитая из одного куска хлопчатобумажной ткани и всегда имеющая ровно 9 швов, и кошти (кушти, кусти) — тонкий пояс, сплетённый из 72 нитей белой овечьей шерсти и полый внутри.
Становище жінки та дитини в період 16-18 століть був вкрай плачевним, якщо його порівняти із сучасністю. Для жінок шлюб був економічною необхідністю. За межами домогосподарства – життя жінки було вразливим і нестабільним. Деякі жінки стали економічно незалежними, але вони були винятками.
Життя заміжніх жінок помітно відрізнялася між містом і селом. В селі, жінка підтримувала господарство, як на землі, так і в домівці. У місті ж, жінка могла бути дружиною ремісника чи купця. Вона всіляко допомагала своєму чоловіку у ведені справ, а дітьми займалися няні . Коли її чоловік помирав, вона могла взяти на себе бізнес і вести його.
Попри цей, так сказати, успішний момент, більшість професій для жінок були закритими. Навіть якщо жінка отримала освіту (в розділених за статевою ознакою школах), вона могла бути вчителькою чи приватною гувернанткою. Якщо ж вони працювали на однакових роботах, вони часто отримували нижчу заробітну плату, ніж чоловіки за ту саму роботу.
На початку 16 століття багато хлопців вирушили до церковних шкіл. Після релігійних змін у 1540-х роках такі школи були закриті. Однак, після цього були засновані гімназії.
Хлопчики зазвичай відвідували своєрідну дитячу школу під назвою «дрібна школа», потім переходили до гімназії, коли їм було близько сім років. Шкільний день починався о 6 ранку влітку та 7 ранку взимку. Обід був з 11 ранку до 1 дня. Школа закінчилася близько 5 вечора. Хлопчики ходили до школи 6 днів на тиждень, і в них було мало свят. Дисципліна в школах була сувора. Вчитель нерідко мав палицю з прив'язаними до неї березовими гілочками.
Коли хлопчикам виповнювалось 15 або 16 років, найкращі із них могли піти в один з двох університетів Англії: до Оксфорда чи до Кембриджа.
Дівчата ж навчалися, або дома приватними гувернантками, або матерями. Але вже в 17 столітті у багатьох містах були засновані школи-інтернати для дівчаток. У них дівчат вивчали такі предмети, як письмо, музика та рукоділля.
Як завжди бідні діти не ходили до школи. До 6 -7-річного віку вони повинні були виконувати певні роботи, наприклад відлякувати птахів від посівних земель.