Декабристы,кто это по сути?Дворяне.Не просто дворяне,а дворяне выдевшие Францию,Пруссию и другие страны во время заграничных походов.Везде,где ступала их нога жизнь крестьян была лучше,чем в России.Этот вопрос был для них важнейшим на протяжении всего существования их заговоров,кружков и т.д.
Когда они вернулись из похода они надеялись как минимум на улучшение положения крестьян,как максимум на отмену крепостного права.Они не получили ничего,крестьяне безжалостно гнались на восстановление городов,поместий и тд.Они видели что делали французские крестьяне и надеялись ,что русские пойдут за ними,но как известно это безынициативный народ. Все чего они хотели была свобода(конституция,отмена крепостного плана),но эти люди видели жизнь сквозь ,розовые очки, они не знали ничего о русском народе и их духе,и если судить с этой точки зрения,то декабристы герои,но не просто герои ,а недальновидные герои, неготовые ко всем поворотам герои.Герои-идиоты Надеюсь еще раз-сугубо мое мнение,vivat!
У 1843—1844 pp. була видана п'ятитомна «История Малороссии» Миколи Марковича, в якій автор використав фактичний матеріал козацьких літописів XVII—XVIII ст. На відміну від поміркованого монархіста Бантиш-Каменського, Маркович належав до демократичних кіл українського дворянства, і його праця рішучіше обстоювала правомірність державної незалежності України.
У цей період активну роль в українському національно-культурному відродженні відіграє Київ з його університетом (відкритий у 1834 р.), в якому концентрувались представники української інтелігенції всіх регіонів. Саме з Києвом пов'язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Тараса Шевченка. Тут у 30—40-х роках активну громадську і культурну роботу здійснювали перший ректор Київського університету, історик, філолог, етнограф і природознавець М. Максимович, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, діяч культури В. Білозерський та ін.
Всупереч намаганням царату перетворити Київ на бастіон самодержавства і русифікації, місто на початку 40-х років XIX ст. стає центром суспільно-політичного і культурного життя України, звідки національно-визвольні ідеї поширювалися на всі українські землі.
На той час криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики російського царизму сприяли політизації українського національного руху. Його найрадикальніших учасників уже не могла задовольнити лише культурно-просвітницька діяльність: видання українських книжок і журналів, публікації фольклорних записів, фахового вивчення та популяризації знань з історії України. На передній край боротьби проти національного гноблення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосного режиму, встановлення демократично-республіканського ладу з державною незалежністю України.
Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Товариство було названо на честь відомих слов'янських братів-просвітителів, православних святих — Кирила і Мефодія. Знаком товариства був перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». У засіданнях товариства активну участь брали Т. Шевченко, П. Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст М. Савич, поет-перекладач О. Навроцький, етнограф-фольклорист П. Маркович, поет і публіцист Г. Андрузький, педагоги О. Тулуб, Д. Пильчиков, І. Посяда.
Всього до Кирило-Мефодіївського товариства увійшли 12 осіб. Майже всі вони були на той час викладачами або студентами віком від 19 до ЗО років. Більшість з них походила з дрібномаєткових дворян.
Декабристы,кто это по сути?Дворяне.Не просто дворяне,а дворяне выдевшие Францию,Пруссию и другие страны во время заграничных походов.Везде,где ступала их нога жизнь крестьян была лучше,чем в России.Этот вопрос был для них важнейшим на протяжении всего существования их заговоров,кружков и т.д.
Когда они вернулись из похода они надеялись как минимум на улучшение положения крестьян,как максимум на отмену крепостного права.Они не получили ничего,крестьяне безжалостно гнались на восстановление городов,поместий и тд.Они видели что делали французские крестьяне и надеялись ,что русские пойдут за ними,но как известно это безынициативный народ.
Все чего они хотели была свобода(конституция,отмена крепостного плана),но эти люди видели жизнь сквозь ,розовые очки, они не знали ничего о русском народе и их духе,и если судить с этой точки зрения,то декабристы герои,но не просто герои ,а недальновидные герои, неготовые ко всем поворотам герои.Герои-идиоты
Надеюсь еще раз-сугубо мое мнение,vivat!
Відповідь:
Нижче
Пояснення:
У 1843—1844 pp. була видана п'ятитомна «История Малороссии» Миколи Марковича, в якій автор використав фактичний матеріал козацьких літописів XVII—XVIII ст. На відміну від поміркованого монархіста Бантиш-Каменського, Маркович належав до демократичних кіл українського дворянства, і його праця рішучіше обстоювала правомірність державної незалежності України.
У цей період активну роль в українському національно-культурному відродженні відіграє Київ з його університетом (відкритий у 1834 р.), в якому концентрувались представники української інтелігенції всіх регіонів. Саме з Києвом пов'язані перші кроки суспільно-політичної діяльності Тараса Шевченка. Тут у 30—40-х роках активну громадську і культурну роботу здійснювали перший ректор Київського університету, історик, філолог, етнограф і природознавець М. Максимович, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, діяч культури В. Білозерський та ін.
Всупереч намаганням царату перетворити Київ на бастіон самодержавства і русифікації, місто на початку 40-х років XIX ст. стає центром суспільно-політичного і культурного життя України, звідки національно-визвольні ідеї поширювалися на всі українські землі.
На той час криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики російського царизму сприяли політизації українського національного руху. Його найрадикальніших учасників уже не могла задовольнити лише культурно-просвітницька діяльність: видання українських книжок і журналів, публікації фольклорних записів, фахового вивчення та популяризації знань з історії України. На передній край боротьби проти національного гноблення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосного режиму, встановлення демократично-республіканського ладу з державною незалежністю України.
Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Товариство було названо на честь відомих слов'янських братів-просвітителів, православних святих — Кирила і Мефодія. Знаком товариства був перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». У засіданнях товариства активну участь брали Т. Шевченко, П. Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст М. Савич, поет-перекладач О. Навроцький, етнограф-фольклорист П. Маркович, поет і публіцист Г. Андрузький, педагоги О. Тулуб, Д. Пильчиков, І. Посяда.
Всього до Кирило-Мефодіївського товариства увійшли 12 осіб. Майже всі вони були на той час викладачами або студентами віком від 19 до ЗО років. Більшість з них походила з дрібномаєткових дворян.