Историю эту я узнал в 1973 г., когда был ещё жив отец.
Но время было такое, что сильно много не расскажешь. Прихожу я с работы, а отец мой сидит и душевно гутарит с таким же стариком, как он. Позвал меня и говорит.
— Посиди, послушай дядю Колю. Он двоюродный брат твоей матери.
Служил дядя Коля в Донской Армии, как и все наши казаки. Участвовал в рейде корпуса Мамантова. По окончании Гражданской войны начали власти выявлять мамантовцев. Вначале выловили и постреляли офицеров — кто вовремя не скрылся. А к 1928 г. принялись и за рядовых.
Большевики столько писали про золото, будто-бы «награбленное» казаками (а, если таковое в действительности и было, то попало в руки белых из захваченных подвалов ВЧК), что в конце-концов начали и сами верить в свою брехню. Вот после Гражданской комиссары и взялись за казаков.
Дядя Коля рассказал, что при советах жил, как на иголках. Когда взялись за мамантовцев, то они со своими семьями побросали курени и уехали на необжитые земли в глушь Донской области, в Ремонтненский район. Порыли землянки: Плели плетни из тальника, обмазывали их коровьим навозом — это стены и крыша, необмазанные шли как мебель. Обзавелись огородами. Так прожили несколько дет. Но в 1928 г. нашли их и там. Погнали все семьи в тюрьму. Долго допрашивали, интересовались золотишком. Рассказчик-то во время рейда взял на складах какой-то узловой станции лишь три пары простого солдатского белья, которое у него к тому же потом и украли...
Коза́ки (давньорус. козакъ[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану,воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського«Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків,зросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка таДонська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій іголодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[3].
З 1991 року, після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. В державній символіці України активно використовуються козацькі атрибути та діячі козацької історії.
Историю эту я узнал в 1973 г., когда был ещё жив отец.
Но время было такое, что сильно много не расскажешь. Прихожу я с работы, а отец мой сидит и душевно гутарит с таким же стариком, как он. Позвал меня и говорит.
— Посиди, послушай дядю Колю. Он двоюродный брат твоей матери.
Служил дядя Коля в Донской Армии, как и все наши казаки. Участвовал в рейде корпуса Мамантова. По окончании Гражданской войны начали власти выявлять мамантовцев. Вначале выловили и постреляли офицеров — кто вовремя не скрылся. А к 1928 г. принялись и за рядовых.
Большевики столько писали про золото, будто-бы «награбленное» казаками (а, если таковое в действительности и было, то попало в руки белых из захваченных подвалов ВЧК), что в конце-концов начали и сами верить в свою брехню. Вот после Гражданской комиссары и взялись за казаков.
Дядя Коля рассказал, что при советах жил, как на иголках. Когда взялись за мамантовцев, то они со своими семьями побросали курени и уехали на необжитые земли в глушь Донской области, в Ремонтненский район. Порыли землянки: Плели плетни из тальника, обмазывали их коровьим навозом — это стены и крыша, необмазанные шли как мебель. Обзавелись огородами. Так прожили несколько дет. Но в 1928 г. нашли их и там. Погнали все семьи в тюрьму. Долго допрашивали, интересовались золотишком. Рассказчик-то во время рейда взял на складах какой-то узловой станции лишь три пары простого солдатского белья, которое у него к тому же потом и украли...
Коза́ки (давньорус. козакъ[1], пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану,воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського«Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо, які на початку 18 століття були інкорпоровані до складу російської монархії. Остання поступово ліквідувала козацькі автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану, нищенням козацьких самостійницьких осередків,зросійщенням козацтва. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані у прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Під час громадянської війни в Росії, що спалахнула після більшовицького перевороту 1917 року, в акваторії Чорного моря виникло три козацькі державні утворення: Українська держава, Кубанська народна республіка таДонська республіка. Після створення СРСР комуністична влада фізично винищила козацький стан у ході репресій іголодомору. Залишки козаків воювали проти радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[3].
З 1991 року, після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. В державній символіці України активно використовуються козацькі атрибути та діячі козацької історії.