область человеческой деятельности, направленная на выработку и систематизацию объективных знаний о действительности. Эта деятельность осуществляется путём сбора фактов, их регулярного обновления, систематизации и критического анализа. На этой основе выполняется синтез новых знаний или обобщения, которые описывают наблюдаемые природные или общественные явления и указывают на причинно-следственные связи, что позволяет осуществить прогнозирование. Те гипотезы, которые описывают совокупность наблюдаемых фактов и не опровергаются экспериментами, признаются законами природы или общества[1] (см. научный метод).
По мнению историка науки И. Н. Веселовского, «Современная наука, по существу, опирается на следующие три основы: 1) применение эксперимента, наблюдения и опыта при изучении природы; 2) логические доказательства выводов, полученных из основных предпосылок; 3) возможность математического представления природных процессов.»[2]
Наука в широком смысле включает в себя все условия и компоненты соответствующей деятельности:
Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.
область человеческой деятельности, направленная на выработку и систематизацию объективных знаний о действительности. Эта деятельность осуществляется путём сбора фактов, их регулярного обновления, систематизации и критического анализа. На этой основе выполняется синтез новых знаний или обобщения, которые описывают наблюдаемые природные или общественные явления и указывают на причинно-следственные связи, что позволяет осуществить прогнозирование. Те гипотезы, которые описывают совокупность наблюдаемых фактов и не опровергаются экспериментами, признаются законами природы или общества[1] (см. научный метод).
По мнению историка науки И. Н. Веселовского, «Современная наука, по существу, опирается на следующие три основы: 1) применение эксперимента, наблюдения и опыта при изучении природы; 2) логические доказательства выводов, полученных из основных предпосылок; 3) возможность математического представления природных процессов.»[2]
Наука в широком смысле включает в себя все условия и компоненты соответствующей деятельности:
Объяснение:
1. Хозари.
Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.