Криза республіки в І ст. до н.е. Багаторічні загарбницькі війни Риму відривали хліборобів від їхніх господарств. Повертаючись із походу, селяни-легіонери часто виявлялися обплутаними боргами і втрачали свої ділянки. На їхніх колишніх полях працювали раби нових хазяїв. У римському суспільстві назрівало невдоволення. Селяни вимагали перерозподілу землі.
У цей час римляни обрали народним трибуном Тиберія Ґракха зі знатного плебейського роду. У 133 р. до н.е. Тиберій запропонував прийняти земельний закон, за яким громадські землі, незаконно захоплені багатими землевласниками, поверталися бідним. Народ схвалив цей закон і призначив комісію для його впровадження. Нею керував Тиберій, а допомагав йому його молодший брат Гай і Гракх. Але противники Тиберія звинуватили його у спробі захоплення верховної влади і вбили.
Через дев'ять років після загибелі Тиберія молодший Ґракх був обраний народним трибуном. З надзвичайною енергією він продовжив справу брата. Тисячі селян отримали ділянки. Для найбідніших городян Гай домігся продажу за низькими цінами зерна з державних комор.
Багачі зненавиділи Гая. Щоб не допустити обрання молодшого Ґракха народним трибуном на третій термін, сенат усіляко ганьбив його починання.
Програвши у результаті цього вибори, Ґракх і його прихильники спробували захистити свої реформи зброєю. Сенат увів у Рим військові загони. Загинули 3 тис. прихильників Ґракха. Гая, на його прохання, вбив вірний раб.
Через декілька років було скасовано заборону на продаж земельних ділянок. Багачі знову почали скуповувати землю в бідняків. Зубожіння селян Італії продовжувалося.
Після загибелі братів Ґракхів загострилися відносини не тільки між багатими і бідними, але й між знатними і незнатними. Багатий римлянин, що не належав до аристократії, не міг розраховувати на високу посаду в державі.
Одним із таких незнатних, але шанолюбних людей був Гай Марій. Він багато років безуспішно намагався стати консулом. Нарешті римський народ, обурений невдачами полководців-патриціїв, віддав консульську владу 50-річному Марію, який почав здобувати перемогу за перемогою.
Вперше термін «секуляризація» був застосований в XVII столітті і означав передачу земельних володінь з церковного у світське управління. Сам процес проходив і раніше: при утворенні централізованих національних держав за до секуляризації світська влада звільнялася від церковного покровительства і зміцнювала державні фінанси за рахунок духовенства.
Під Франкській державі Карл Мартелл провів секуляризацію в 1-ій половині 8 століття і роздав конфісковані землі знаті.
У Візантії секуляризація проводилась багато разів. Так, в 1058 році, у Ісаак I конфіскував частину монастирських земель, а Константинопольського патріарха Михайла Кіруларія було в кінці 1058 році зміщено та відправлено у заслання.
В епоху Реформації пройшла масштабна секуляризація в Західній Європі. Вже в 14-15 століттях Джон Вікліф та Ян Гус вимагали секуляризації, а в XVI столітті світські феодали підтримали Мартіна Лютера. Німецькі князі, які підтримали Реформацію, провели секуляризацію після Селянської війни у 1524-26 роках.
Альбрехт Гогенцоллерн у 1525 році секуляризував Тевтонський орден.
З поширенням цвінгліанства та кальвінізм а в швейцарських кантонах там пройшла секуляризація.
Нідерландська революція XVI століття передала церковні землі буржуазії.
Під час Реформації в Англії в 1536—1539 роках, секуляризовані землі перейшли до буржуазії і джентрі, сприяючи первісному накопиченню капіталу.
У 17 столітті англійська революція привела до ордонанса 1646 року, про знищення архиепископств та єпископств й секуляризації їх земель.
У 2-ій половині XVIII століття укріплення освіченого абсолютизму включало секуляризацію, проведену в Австрії Йосипом II, a в Португалії — Помбалу.
Велика французька революція декретом від 2 листопада 1789 року націоналізувала церковно-монастирські землі.
Наполеон Бонапарт по укладанні Люневільського миру в 1801 році дав можливість німецьким князям секуляризувати церковні скарби та землі.
Під час об'єднання Італії секуляризація проводилася в 1855 і 1866 роках, з ліквідацією Папської області в 1870 році.
У Росії, в результаті секуляризаційних реформи 1764 року, основна частина монастирських земель перейшла до держави (що стало джерелом появи більшої частини державних селян); в XIX столітті уряд Російської імперії також проводив секуляризацію вакуф в середньоазіатських володіннях імперії
Криза республіки в І ст. до н.е. Багаторічні загарбницькі війни Риму відривали хліборобів від їхніх господарств. Повертаючись із походу, селяни-легіонери часто виявлялися обплутаними боргами і втрачали свої ділянки. На їхніх колишніх полях працювали раби нових хазяїв. У римському суспільстві назрівало невдоволення. Селяни вимагали перерозподілу землі.
У цей час римляни обрали народним трибуном Тиберія Ґракха зі знатного плебейського роду. У 133 р. до н.е. Тиберій запропонував прийняти земельний закон, за яким громадські землі, незаконно захоплені багатими землевласниками, поверталися бідним. Народ схвалив цей закон і призначив комісію для його впровадження. Нею керував Тиберій, а допомагав йому його молодший брат Гай і Гракх. Але противники Тиберія звинуватили його у спробі захоплення верховної влади і вбили.
Через дев'ять років після загибелі Тиберія молодший Ґракх був обраний народним трибуном. З надзвичайною енергією він продовжив справу брата. Тисячі селян отримали ділянки. Для найбідніших городян Гай домігся продажу за низькими цінами зерна з державних комор.
Багачі зненавиділи Гая. Щоб не допустити обрання молодшого Ґракха народним трибуном на третій термін, сенат усіляко ганьбив його починання.
Програвши у результаті цього вибори, Ґракх і його прихильники спробували захистити свої реформи зброєю. Сенат увів у Рим військові загони. Загинули 3 тис. прихильників Ґракха. Гая, на його прохання, вбив вірний раб.
Через декілька років було скасовано заборону на продаж земельних ділянок. Багачі знову почали скуповувати землю в бідняків. Зубожіння селян Італії продовжувалося.
Після загибелі братів Ґракхів загострилися відносини не тільки між багатими і бідними, але й між знатними і незнатними. Багатий римлянин, що не належав до аристократії, не міг розраховувати на високу посаду в державі.
Одним із таких незнатних, але шанолюбних людей був Гай Марій. Він багато років безуспішно намагався стати консулом. Нарешті римський народ, обурений невдачами полководців-патриціїв, віддав консульську владу 50-річному Марію, який почав здобувати перемогу за перемогою.
Объяснение:
Відповідь:
Вперше термін «секуляризація» був застосований в XVII столітті і означав передачу земельних володінь з церковного у світське управління. Сам процес проходив і раніше: при утворенні централізованих національних держав за до секуляризації світська влада звільнялася від церковного покровительства і зміцнювала державні фінанси за рахунок духовенства.
Під Франкській державі Карл Мартелл провів секуляризацію в 1-ій половині 8 століття і роздав конфісковані землі знаті.
У Візантії секуляризація проводилась багато разів. Так, в 1058 році, у Ісаак I конфіскував частину монастирських земель, а Константинопольського патріарха Михайла Кіруларія було в кінці 1058 році зміщено та відправлено у заслання.
В епоху Реформації пройшла масштабна секуляризація в Західній Європі. Вже в 14-15 століттях Джон Вікліф та Ян Гус вимагали секуляризації, а в XVI столітті світські феодали підтримали Мартіна Лютера. Німецькі князі, які підтримали Реформацію, провели секуляризацію після Селянської війни у 1524-26 роках.
Альбрехт Гогенцоллерн у 1525 році секуляризував Тевтонський орден.
З поширенням цвінгліанства та кальвінізм а в швейцарських кантонах там пройшла секуляризація.
Нідерландська революція XVI століття передала церковні землі буржуазії.
Під час Реформації в Англії в 1536—1539 роках, секуляризовані землі перейшли до буржуазії і джентрі, сприяючи первісному накопиченню капіталу.
У 17 столітті англійська революція привела до ордонанса 1646 року, про знищення архиепископств та єпископств й секуляризації їх земель.
У 2-ій половині XVIII століття укріплення освіченого абсолютизму включало секуляризацію, проведену в Австрії Йосипом II, a в Португалії — Помбалу.
Велика французька революція декретом від 2 листопада 1789 року націоналізувала церковно-монастирські землі.
Наполеон Бонапарт по укладанні Люневільського миру в 1801 році дав можливість німецьким князям секуляризувати церковні скарби та землі.
Під час об'єднання Італії секуляризація проводилася в 1855 і 1866 роках, з ліквідацією Папської області в 1870 році.
У Росії, в результаті секуляризаційних реформи 1764 року, основна частина монастирських земель перейшла до держави (що стало джерелом появи більшої частини державних селян); в XIX столітті уряд Російської імперії також проводив секуляризацію вакуф в середньоазіатських володіннях імперії
Пояснення: