Намір написання безсмертної сатири «Похвала Глупоті» визрів у Еразма 1509 року дорогою з Італії в Англію, куди він вирушив на за англійських друзів, окрилений надією, що новий король Англії Генріх VIII стане покровителем гуманістів, а Англія — центром гуманізму. Прізвище друга, Томаса Мора асоціювалося в Еразма з грецьким словом «моріа» — глупота, яке становило повний контраст до глибокої мудрості, ерудиції та культурності англійського друга. Таке випадкове зіставлення осяяло подорожнього думкою обрати собі за героя твору Глупоту. Такий задум, надзвичайно оригінальний та дотепний, відкривав перед автором необмежені можливості вільно, нібито від імені Глупоти, поглянути на сучасну дійсність й зачепити низку важливих питань з точки зору властивої всім часам глупоти, піддати нищівній критиці вади й пороки тогочасного суспільного ладу. Твір було написано в серпні 1509 року в Англії в будинкові Томаса Мора протягом кількох днів у пориві творчого натхнення й видано у Парижі 1511 року.
Гостра дотепність, тонка іронія, проникливий критицизм, небуденний хист помітити порочне й потворне — якості, що давали Еразмові право стати неперевершеним сатириком.
Сатиру на феодальний суспільний лад Еразм вирішив створити у формі пародійного панегірика, адже, як сам він зазначав у одному зі своїх листів французькому гуманістові Гільому Будею, «твори, написані жартівливим стилем, не такі нудні і приносять читачеві більшу користь, аніж сповнені бундючної серйозності».
Сам твір є певним зрізом сприйняття Еразмом Роттердамським сучасного йому суспільства. Наскрізною лінією проходить незгода автора зі стоїками в пункті сприйняття глупоти, невігластва (стоїки стверджували, що це життя не розумом, а почуттями). Також прикметним є відстороненість самого автора від конфлікту Глупоти та Мудрості — він просто зводить їх разом, і відступається, аби вони самі мірялися силою. Сам Еразм Роттердамський «Похвалу Глупоті», на відміну від багатьох дослідників, не вважав за свій найкращий твір. На його думку, таким було видання грецького тексту Нового заповіту і його новий латинський переклад.
31 марта 1990 года учредительный съезд Либерально-демократической партии Советского Союза (ЛДПСС), предшественницы нынешней Либерально-демократической партии России (ЛДПР). Неофициально эта партия возникла еще осенью 1989 года, а официально была зарегистрирована Министерством юстиции СССР 12 апреля 1991 года. Одним из ее основателей был Владимир Жириновский, вскоре ставший ее единоличным лидером. Партия выдвигала державно-патриотические и популистские лозунги, а в период августовского путча партия поддержаса ГКЧП «ЛДПР» и «Владимир Жириновский»).
С точки зрения идеологических ориентаций, в России 90-х годов можно выделить несколько групп партий. Прежде всего, это либерально-демократические партии, среди которых наиболее важную роль играли «Демократический выбор России» (на базе которого впоследствии был создан «Союз правых сил») и «Яблоко». Следующая группа – партии, использующие державно-патриотические лозунги с националистическими компонентами, самой заметной из которых была Либерально-демократическая партия России (см. статью «ЛДПР»). Наконец, это партии коммунистической ориентации, самой влиятельной из которых являлась Коммунистическая партия Российской Федерации (см. статью «КПРФ»). Также в 90-е годы в России периодически создавались «партии власти» – избирательные объединения, организовывавшиеся руководителями исполнительной власти для обеспечения своей парламентской поддержки. На выборах 1995 года примером такого рода был избирательный блок «Наш дом – Россия» во главе с премьер-министром В. Черномырдиным (10,1% голосов). В выборах 1999 года приняли участие сразу две «партии власти» – блок «Отечество – вся Россия» во главе с бывшим премьер-министром Е. Примаковым и мэром Москвы Ю. Лужковым (13,3% голосов) и блок «Единство», поддержку которому оказывал премьер-министр В. Путин (23,3% голосов).
Намір написання безсмертної сатири «Похвала Глупоті» визрів у Еразма 1509 року дорогою з Італії в Англію, куди він вирушив на за англійських друзів, окрилений надією, що новий король Англії Генріх VIII стане покровителем гуманістів, а Англія — центром гуманізму. Прізвище друга, Томаса Мора асоціювалося в Еразма з грецьким словом «моріа» — глупота, яке становило повний контраст до глибокої мудрості, ерудиції та культурності англійського друга. Таке випадкове зіставлення осяяло подорожнього думкою обрати собі за героя твору Глупоту. Такий задум, надзвичайно оригінальний та дотепний, відкривав перед автором необмежені можливості вільно, нібито від імені Глупоти, поглянути на сучасну дійсність й зачепити низку важливих питань з точки зору властивої всім часам глупоти, піддати нищівній критиці вади й пороки тогочасного суспільного ладу. Твір було написано в серпні 1509 року в Англії в будинкові Томаса Мора протягом кількох днів у пориві творчого натхнення й видано у Парижі 1511 року.
Гостра дотепність, тонка іронія, проникливий критицизм, небуденний хист помітити порочне й потворне — якості, що давали Еразмові право стати неперевершеним сатириком.
Сатиру на феодальний суспільний лад Еразм вирішив створити у формі пародійного панегірика, адже, як сам він зазначав у одному зі своїх листів французькому гуманістові Гільому Будею, «твори, написані жартівливим стилем, не такі нудні і приносять читачеві більшу користь, аніж сповнені бундючної серйозності».
Сам твір є певним зрізом сприйняття Еразмом Роттердамським сучасного йому суспільства. Наскрізною лінією проходить незгода автора зі стоїками в пункті сприйняття глупоти, невігластва (стоїки стверджували, що це життя не розумом, а почуттями). Також прикметним є відстороненість самого автора від конфлікту Глупоти та Мудрості — він просто зводить їх разом, і відступається, аби вони самі мірялися силою. Сам Еразм Роттердамський «Похвалу Глупоті», на відміну від багатьох дослідників, не вважав за свій найкращий твір. На його думку, таким було видання грецького тексту Нового заповіту і його новий латинський переклад.
Объяснение:
31 марта 1990 года учредительный съезд Либерально-демократической партии Советского Союза (ЛДПСС), предшественницы нынешней Либерально-демократической партии России (ЛДПР). Неофициально эта партия возникла еще осенью 1989 года, а официально была зарегистрирована Министерством юстиции СССР 12 апреля 1991 года. Одним из ее основателей был Владимир Жириновский, вскоре ставший ее единоличным лидером. Партия выдвигала державно-патриотические и популистские лозунги, а в период августовского путча партия поддержаса ГКЧП «ЛДПР» и «Владимир Жириновский»).
С точки зрения идеологических ориентаций, в России 90-х годов можно выделить несколько групп партий. Прежде всего, это либерально-демократические партии, среди которых наиболее важную роль играли «Демократический выбор России» (на базе которого впоследствии был создан «Союз правых сил») и «Яблоко». Следующая группа – партии, использующие державно-патриотические лозунги с националистическими компонентами, самой заметной из которых была Либерально-демократическая партия России (см. статью «ЛДПР»). Наконец, это партии коммунистической ориентации, самой влиятельной из которых являлась Коммунистическая партия Российской Федерации (см. статью «КПРФ»). Также в 90-е годы в России периодически создавались «партии власти» – избирательные объединения, организовывавшиеся руководителями исполнительной власти для обеспечения своей парламентской поддержки. На выборах 1995 года примером такого рода был избирательный блок «Наш дом – Россия» во главе с премьер-министром В. Черномырдиным (10,1% голосов). В выборах 1999 года приняли участие сразу две «партии власти» – блок «Отечество – вся Россия» во главе с бывшим премьер-министром Е. Примаковым и мэром Москвы Ю. Лужковым (13,3% голосов) и блок «Единство», поддержку которому оказывал премьер-министр В. Путин (23,3% голосов).