Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Ученые выделяют 3 этапа гражданской войны. Первый этап продлился с октября 1917 г. по ноябрь 1918 г. Это время прихода к власти большевиков. С октября 1917 г. отдельные вооруженные столкновения постепенно переходят в полномасштабные военные действия. Характерно, что начало гражданской войны 1917 – 1922 гг., разворачивалось на фоне более масштабного военного конфликта – Первой мировой. Именно это стало основной причиной последующей интервенции Антанты. Необходимо отметить, что каждая из стран Антанты имела свои причины для участия в интервенции. Так, Турция желала утвердиться в Закавказье, Франция - распространить свое влияние на север Причерноморья, Германия – на Кольский полуостров, Японию интересовали сибирские территории. Целью Англии и Соединенных Штатов было одновременно расширение собственных сфер влияния и предотвращение усиления Германии. Второй этап датируется ноябрем 1918 – мартом 1920 гг. Именно в это время произошли решающие события гражданской войны. В связи с прекращением военных действий на фронтах Первой мировой и поражением Германии постепенно боевые действия на территории России утратили интенсивность. Но, в то же время, наступил перелом в пользу большевиков, которые контролировали большую часть территории страны.Заключительный этап в хронологии гражданской войны продлился с марта 1920 по октябрь 1922 гг. Военные действия этого периода велись, преимущественно на окраинах России (Советско-польская война, боевые столкновения на Дальнем Востоке). Стоит отметить, что, существуют и другие, более подробные, варианты периодизации гражданской войны.Окончание гражданской войны ознаменовалось победой большевиков. Важнейшей ее причиной историки называют широкую поддержку народных масс. Серьезно повлияло на развитие ситуации и то, что ослабленные Первой мировой войной, страны Антанты не смогли скоординировать свои действия и нанести удар по территории бывшей Российской империи всеми силами.Итоги гражданской войны в России оказались ужасающими. Страна фактически лежала в руинах. Эстония, Латвия, Литвы, Польша, Белоруссия, Западная Украина, Бессарабия и часть Армении вышли из состава России. На основной территории страны потери населения, в том числе и в результате голода, эпидемий и т.д. составили 25 мин. человек. Они сравнимы с общими потерями стран, принимавших участие в военных действиях Первой мировой. Уровень производства в стране резко упал. Около 2 млн. человек покинули Россию, эмигрировав в другие государства (Франция, США). Это были представители русского дворянства, офицерства, духовенства, интеллигенции.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Второй этап датируется ноябрем 1918 – мартом 1920 гг. Именно в это время произошли решающие события гражданской войны. В связи с прекращением военных действий на фронтах Первой мировой и поражением Германии постепенно боевые действия на территории России утратили интенсивность. Но, в то же время, наступил перелом в пользу большевиков, которые контролировали большую часть территории страны.Заключительный этап в хронологии гражданской войны продлился с марта 1920 по октябрь 1922 гг. Военные действия этого периода велись, преимущественно на окраинах России (Советско-польская война, боевые столкновения на Дальнем Востоке). Стоит отметить, что, существуют и другие, более подробные, варианты периодизации гражданской войны.Окончание гражданской войны ознаменовалось победой большевиков. Важнейшей ее причиной историки называют широкую поддержку народных масс. Серьезно повлияло на развитие ситуации и то, что ослабленные Первой мировой войной, страны Антанты не смогли скоординировать свои действия и нанести удар по территории бывшей Российской империи всеми силами.Итоги гражданской войны в России оказались ужасающими. Страна фактически лежала в руинах. Эстония, Латвия, Литвы, Польша, Белоруссия, Западная Украина, Бессарабия и часть Армении вышли из состава России. На основной территории страны потери населения, в том числе и в результате голода, эпидемий и т.д. составили 25 мин. человек. Они сравнимы с общими потерями стран, принимавших участие в военных действиях Первой мировой. Уровень производства в стране резко упал. Около 2 млн. человек покинули Россию, эмигрировав в другие государства (Франция, США). Это были представители русского дворянства, офицерства, духовенства, интеллигенции.