Каждый день жизни первобытного человека был похож не предыдущий, и каждый следующий день он должен был заниматься тем же, чем и накануне. Уже на заре своего существования люди понимали, что в условиях постоянного противостояния с природой выжить поодиночке им не удастся, поэтому они объединялись в племена. У каждого племени был свой вождь, который следил за порядком в племени и распределял обязанности всех его представителей. Как правило, на долю мужчины выпадала защита племени от нападений соседних племен и свирепых животных, а также забота о благополучии женщин и детей своего племени. Каждое утро мужчины должны были отправляться на охоту и, рискуя жизнью, добывать для себя и своего племени пропитание. В то время опасность подстерегала охотников на каждом шагу, а примитивные орудия не могли их от нападений свирепых хищников. Да и победить хищника, имея в своем распоряжении лишь копья с каменными наконечниками, было очень сложно. Поэтому каждый раз, отправляясь на охоту, первобытный человек не мог рассчитывать на то, что ему удастся вернуться с добычей, удастся вернуться живым и невредимым.В то время, когда мужчины уходили на охоту, женщины должны были заботиться о детях, готовить еду для всего племени и, выказывая всю свою находчивость, придумывать одежду из шкур убитых животных, которая смогла бы защитить их от холода. Такой труд был не легче, чем охота, поскольку первобытные люди чаще всего жили в пещерах, которые были слабой защитой от непогоды и холода.Когда мужчины возвращались с охоты, женщины кормили их и окружали заботой. Причем, у первобытного человека в непрестанной борьбе за выживание находилось время для того, чтобы составить рассказы о своей жизни, о своих повседневных делах и заботах. Такие рассказы, воплощенные в картинках, можно и сегодня увидеть на стенах многочисленных древних пещер. Рисунки, сохранившиеся от первобытных людей, рассказывают нам об охоте, о животных, которые жили в то время, о тепле очага и о многом другом.Я думаю, что даже один день жизни первобытного человека может многому научить нас и сегодня. Прежде всего, мы видим, что уже тогда люди понимали, что добиться чего-нибудь в одиночку невозможно. Они отдавали себе отчет в том, что нужно заботиться о своих близких и защищать их от опасностей. Кроме того, в жизни каждого человека, несмотря на все сложности и опасности, несмотря на постоянную борьбу за выживание, обязательно должна присутствовать духовная и культурная составляющая. Познакомившись с одним днем жизни первобытного человека, мы с уверенностью можем сказать, что он во многом похож на один день жизни нашего современника.
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники