У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Полуостров Крым расположен в северной части Чёрного моря. На севере соединяется с материком Перекопским перешейком шириной 8 км. Максимальная протяженность расстояние с севера на юг (по меридиану) составляет 207 км, с запада на восток (по параллели) — 324 км. С запада и юга Крым омывают воды Черного моря, на северо-востоке — Азовского. На севере Крым граничит с Украиной, от которой ее отделяет Перекопский перешеек. Длина побережья — 1,5 тыс. км. Площадь полуострова — 27 тыс. кв.км. На территории полуострова находятся Республика Крым, город Федерального значения Севастополь. Население Республики Крым — 1 млн 959 тыс. человек, Севастополя — 384 тыс. Современное название полуострова, по наиболее распространенной версии, происходит от тюркского слова «кырым» — вал, стена, ров. До XIII века полуостров носил название Таврика (по имени проживавших здесь древних племен тавров), с XIII века — Крымский улус. С XV века полуостров стали называть Таврией, а после его присоединения к России в 1783 г. — Тавридой. В V веке до н. э. в районе Керченского полуострова возникло греческое Боспорское государство, в III веке до н. э. в степной части Крыма — Скифское государство. Во второй половине I веке до н. э. часть побережья Крыма была захвачена римлянами. Через полуостров проходил «Великий шелковый путь», связавший Римскую и Китайскую империи. В IV-V веках Крым стал объектом экспансии Византии. C VII по IX век вся территория Крыма за исключением Херсона, оказалась в составе Хазарского каганата. C X века восточный Крым был частью Тмутараканского княжества, в XIII веке на территорию полуострова вторглись монголо-татары и был образован Крымский улус. После распада Золотой орды в 1443 г. возникло Крымское ханство (с 1475 г. — вассал Турции). Русское государство с конца XVII века начало борьбу за Крым, стремясь обеспечить безопасность южных областей и добиться выхода к Черному морю. Русско-турецкая война 1768-1774 гг. положила конец турецкому господству на полуострове. В 1772 г. Крым был объявлен независимым от Турции. В 1783 году императрица Екатерина II своим манифестом присоединила Крым и Тамань к Российской империи. Крым вошел в состав Таврической губернии. Он стал заселяться русскими, украинскими, греческими, болгарскими и немецкими переселенцами. Началось строительство новых городов: в 1783 году был заложен порт-крепость Севастополь, ставший главной базой Черноморского флота, в 1784 году основан Симферополь как административный центр Таврической губернии. Ясский мирный договор 1791 года, положивший конец русско-турецкой войне 1787-1791 годов, закрепил за Россией Северное Причерноморье, включая Крым. Во время Русско-турецкой (крымской) войны 1853-1856 годов полуостров стал основным театром военных действий. .
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Объяснение:
Полуостров Крым расположен в северной части Чёрного моря. На севере соединяется с материком Перекопским перешейком шириной 8 км. Максимальная протяженность расстояние с севера на юг (по меридиану) составляет 207 км, с запада на восток (по параллели) — 324 км. С запада и юга Крым омывают воды Черного моря, на северо-востоке — Азовского. На севере Крым граничит с Украиной, от которой ее отделяет Перекопский перешеек. Длина побережья — 1,5 тыс. км. Площадь полуострова — 27 тыс. кв.км.
На территории полуострова находятся Республика Крым, город Федерального значения Севастополь. Население Республики Крым — 1 млн 959 тыс. человек, Севастополя — 384 тыс.
Современное название полуострова, по наиболее распространенной версии, происходит от тюркского слова «кырым» — вал, стена, ров. До XIII века полуостров носил название Таврика (по имени проживавших здесь древних племен тавров), с XIII века — Крымский улус. С XV века полуостров стали называть Таврией, а после его присоединения к России в 1783 г. — Тавридой.
В V веке до н. э. в районе Керченского полуострова возникло греческое Боспорское государство, в III веке до н. э. в степной части Крыма — Скифское государство. Во второй половине I веке до н. э. часть побережья Крыма была захвачена римлянами. Через полуостров проходил «Великий шелковый путь», связавший Римскую и Китайскую империи. В IV-V веках Крым стал объектом экспансии Византии. C VII по IX век вся территория Крыма за исключением Херсона, оказалась в составе Хазарского каганата. C X века восточный Крым был частью Тмутараканского княжества, в XIII веке на территорию полуострова вторглись монголо-татары и был образован Крымский улус. После распада Золотой орды в 1443 г. возникло Крымское ханство (с 1475 г. — вассал Турции).
Русское государство с конца XVII века начало борьбу за Крым, стремясь обеспечить безопасность южных областей и добиться выхода к Черному морю. Русско-турецкая война 1768-1774 гг. положила конец турецкому господству на полуострове. В 1772 г. Крым был объявлен независимым от Турции.
В 1783 году императрица Екатерина II своим манифестом присоединила Крым и Тамань к Российской империи. Крым вошел в состав Таврической губернии. Он стал заселяться русскими, украинскими, греческими, болгарскими и немецкими переселенцами. Началось строительство новых городов: в 1783 году был заложен порт-крепость Севастополь, ставший главной базой Черноморского флота, в 1784 году основан Симферополь как административный центр Таврической губернии. Ясский мирный договор 1791 года, положивший конец русско-турецкой войне 1787-1791 годов, закрепил за Россией Северное Причерноморье, включая Крым. Во время Русско-турецкой (крымской) войны 1853-1856 годов полуостров стал основным театром военных действий.
.