В XVI в. города уже предъявляли значительный спрос на продукты сельского хозяйства. Наибольшего развития товарообмен вообще и продажа продуктов сельского хозяйства в частности достигли в центральных районах Русского государства. Самым большим центром хлебной торговли была Москва, куда стекалось огромное количество хлеба. По одной только Ярославской дороге, по свидетельству английского мореплавателя Ричарда Ченслера, побывавшего в 50-х годах в России, ежедневно прибывало в Москву 700—800 возов с зерном.
Наблюдаемая со второй половины XVI в. меньшая зависимость цен от местных случайных причин и намечающаяся нивелировка их являются несомненным свидетельством взаимной связи рынков. Специализация ряда районов по производству того или иного вида продуктов приводила к усилению торговли ремесленными изделиями. Возросла роль скупщика в торговых операциях. Русские города становятся оживлёнными торговыми центрами с многочисленными лавками, амбарами и гостиными дворами. По данным 80-х годов XVI в., в Новгороде Великом было 2 гостиных двора — «Тверской» и «Псковский» и 42 торговых ряда, в которых находилось 1500 лавок; в Пскове насчитывалось 40 торговых рядов с 1478 лавками; в Серпухове 50-х годов XVI в. было 250 лавок и амбаров.
Таким образом, между отдельными городами, а также и между городами и сельскохозяйственными округами устанавливались более или менее постоянные торговые связи, которые с развитием товарно-денежных отношений неуклонно росли. Во второй половине XVI в. намечаются предпосылки к возникновению всероссийского рынка, процесс сложения которого относится уже к XVII в. Вместе с тем широкие круги крестьянства были ещё слабо втянуты в товарное производство, в торговле заметную роль играли феодалы, в том числе духовные, защищённые от конкуренции разнообразными иммунитетными привилегиями. Экономическая раздробленность страны не была ещё преодолена.
Підіймаючи повстання проти польського панування Богдан Хмельницький розумів, що без до зовнішніх сил він не обійдеться, тож велика увага приділялася зовнішній політиці.
Першою дипломатичною перемогою гетьманського уряду був союз з кримськими татарами., але історія показала нам його ненадійність.
Гетьманській державі з власним адміністративним устроєм та державним апаратом потрібен був монарх, який зміг би забезпечити новосформованому суспільству законність і захист. Таким покровителем і захисником міг стати Турецький султан. Це, по суті, було дуже вигідним варіантом, оскільки прямого сусідства з Гетьманщиною не було, значить відкрито втручатися у внутрішні справи держави було не можливо, а авторитет турецького султана вплинув би на бажання поляків завоювати наші землі. Тож у 1651 році, після обміну посольствами, Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовах, що й Молдову, Крим та Валахію. І все б нічого, але через ненависть українців до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і лишилась нездійсненною.
Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя був єдиновірний російський цар. Хмельницький просив про до в ім'я православної віри ще на початку повстання, але навчений недавньою війною з Польщею, в якій московити зазнали величезних втрат, цар вирішив почекати, доки сторони виснажаться. Чекання те невідомо скільки б продовжилося, якби не погроза українців віддати перевагу оттоманському варіанту(1653 р.). Тоді Олексій Михайлович скликав Земський собор, на якому було вирішено, що "заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку.". Приймаючи це рішення московити сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі і взагалі розширити свій вплив. На Переяславській раді гетьман та його оточення склали присягу російському цареві, і була та присяга не двосторонньою, як прийнято за польською традицією, бо "цар своїм холопам не присягає".
Вже наступного дня готується проект договору. За даними Москви, там було 23 статті. З цих 23 пунктів лишається 11, що й отримали назву Березневі статті.
Розміщення в Києві та інших українських містах московських залог та втручання царських чиновників у фінансові справи українців одразу занепокоїло козаків. Ворожнеча між союзниками розгорілася ще й в щойно завойованій Білорусі, де населення бажало присягати не царю, а гетьману. Ця ситуація ледь не дійшла до відкритої війни, і московитам знадобився деякий час, щоб витіснити козаків з цієї території.
Розуміючи ненадійність північного сусіда, з 1654 р. Богдан Хмельницький починає оминати царя в зовнішній політиці: були вислані посольства до Туреччини і до Кримського хана, але останній навіть прийняти його не захотів через те, що українці пішли на союз з росіянами – найбільшими ворогами Криму. В той же час, у вересні 1655р. Турецький султан присягає на вірність українцям.
У 1655 гетьман підписав військову конвенцію зі Швецією, готувався українсько-шведсько-угорський договір.
Останньою краплею, на мою думку, для Хмельницького стало те, що на російсько-польських переговорах у Вільнюсі було поділено Україну, а козацьку делегацію на переговори навіть не допустили. Гетьман звинуватив царя у зраді. Ця та інші невдачі (поразка українсько-семигородського походу, повстання козаків проти Хмельницького) підкосили здоров’я гетьмана, вересня 1657 року Хмельницький помирає.
Зовнішня політика Богдана Хмельницького була багатогранною, він сподівався здобути для своєї держави якнайкращі умови розвитку. Цей діяч відродив українську державність і це його головна заслуга.
В XVI в. города уже предъявляли значительный спрос на продукты сельского хозяйства. Наибольшего развития товарообмен вообще и продажа продуктов сельского хозяйства в частности достигли в центральных районах Русского государства. Самым большим центром хлебной торговли была Москва, куда стекалось огромное количество хлеба. По одной только Ярославской дороге, по свидетельству английского мореплавателя Ричарда Ченслера, побывавшего в 50-х годах в России, ежедневно прибывало в Москву 700—800 возов с зерном.
Наблюдаемая со второй половины XVI в. меньшая зависимость цен от местных случайных причин и намечающаяся нивелировка их являются несомненным свидетельством взаимной связи рынков. Специализация ряда районов по производству того или иного вида продуктов приводила к усилению торговли ремесленными изделиями. Возросла роль скупщика в торговых операциях. Русские города становятся оживлёнными торговыми центрами с многочисленными лавками, амбарами и гостиными дворами. По данным 80-х годов XVI в., в Новгороде Великом было 2 гостиных двора — «Тверской» и «Псковский» и 42 торговых ряда, в которых находилось 1500 лавок; в Пскове насчитывалось 40 торговых рядов с 1478 лавками; в Серпухове 50-х годов XVI в. было 250 лавок и амбаров.
Таким образом, между отдельными городами, а также и между городами и сельскохозяйственными округами устанавливались более или менее постоянные торговые связи, которые с развитием товарно-денежных отношений неуклонно росли. Во второй половине XVI в. намечаются предпосылки к возникновению всероссийского рынка, процесс сложения которого относится уже к XVII в. Вместе с тем широкие круги крестьянства были ещё слабо втянуты в товарное производство, в торговле заметную роль играли феодалы, в том числе духовные, защищённые от конкуренции разнообразными иммунитетными привилегиями. Экономическая раздробленность страны не была ещё преодолена.
Підіймаючи повстання проти польського панування Богдан Хмельницький розумів, що без до зовнішніх сил він не обійдеться, тож велика увага приділялася зовнішній політиці.
Першою дипломатичною перемогою гетьманського уряду був союз з кримськими татарами., але історія показала нам його ненадійність.
Гетьманській державі з власним адміністративним устроєм та державним апаратом потрібен був монарх, який зміг би забезпечити новосформованому суспільству законність і захист. Таким покровителем і захисником міг стати Турецький султан. Це, по суті, було дуже вигідним варіантом, оскільки прямого сусідства з Гетьманщиною не було, значить відкрито втручатися у внутрішні справи держави було не можливо, а авторитет турецького султана вплинув би на бажання поляків завоювати наші землі. Тож у 1651 році, після обміну посольствами, Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовах, що й Молдову, Крим та Валахію. І все б нічого, але через ненависть українців до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і лишилась нездійсненною.
Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя був єдиновірний російський цар. Хмельницький просив про до в ім'я православної віри ще на початку повстання, але навчений недавньою війною з Польщею, в якій московити зазнали величезних втрат, цар вирішив почекати, доки сторони виснажаться. Чекання те невідомо скільки б продовжилося, якби не погроза українців віддати перевагу оттоманському варіанту(1653 р.). Тоді Олексій Михайлович скликав Земський собор, на якому було вирішено, що "заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку.". Приймаючи це рішення московити сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі і взагалі розширити свій вплив. На Переяславській раді гетьман та його оточення склали присягу російському цареві, і була та присяга не двосторонньою, як прийнято за польською традицією, бо "цар своїм холопам не присягає".
Вже наступного дня готується проект договору. За даними Москви, там було 23 статті. З цих 23 пунктів лишається 11, що й отримали назву Березневі статті.
Розміщення в Києві та інших українських містах московських залог та втручання царських чиновників у фінансові справи українців одразу занепокоїло козаків. Ворожнеча між союзниками розгорілася ще й в щойно завойованій Білорусі, де населення бажало присягати не царю, а гетьману. Ця ситуація ледь не дійшла до відкритої війни, і московитам знадобився деякий час, щоб витіснити козаків з цієї території.
Розуміючи ненадійність північного сусіда, з 1654 р. Богдан Хмельницький починає оминати царя в зовнішній політиці: були вислані посольства до Туреччини і до Кримського хана, але останній навіть прийняти його не захотів через те, що українці пішли на союз з росіянами – найбільшими ворогами Криму. В той же час, у вересні 1655р. Турецький султан присягає на вірність українцям.
У 1655 гетьман підписав військову конвенцію зі Швецією, готувався українсько-шведсько-угорський договір.
Останньою краплею, на мою думку, для Хмельницького стало те, що на російсько-польських переговорах у Вільнюсі було поділено Україну, а козацьку делегацію на переговори навіть не допустили. Гетьман звинуватив царя у зраді. Ця та інші невдачі (поразка українсько-семигородського походу, повстання козаків проти Хмельницького) підкосили здоров’я гетьмана, вересня 1657 року Хмельницький помирає.
Зовнішня політика Богдана Хмельницького була багатогранною, він сподівався здобути для своєї держави якнайкращі умови розвитку. Цей діяч відродив українську державність і це його головна заслуга.