Накресліть у зошиті синхронізовану хронологічну таблицю і впишіть у неї найважливіші події історії, які відбувалися в Османській імперії, країнах Східної Європи в XVI першій половині XVIII ст. Події історії в Xvi -- першайин половинні XVIII ст. XV Османська імперія. Кримське ханство. Московське царство. Річ Посполита

Их государства нет уже множество веков, а они по-прежнему трепетно хранят свои традиции. Ассирийцы не только сумели выжить в суровых условиях окружающей реальности, но и привнесли свой вклад в мировую историю и культуру. Какой же этот стойкий народ?

Ассирийцы по праву заслуживают звание удивительного народа. Их государство закончило своё существование за много веков до современности, но они сумели сберечь собственные традиции, продолжают поддерживать национальную самобытность. Таких примеров в истории за всё время существования человечества совсем немного. Поэтому давайте разберёмся, в чём особенности этого народа.

Родиной ассирийцев является территория современного Ирака и соседних с ним государств. Первым крупным поселением, ставшим родоначальником развития государства, стал Ашшур – город, находившийся вблизи Тигра. Именно такое географическое расположение дало возможность для усиленного развития экономической базы ассирийских племён. Близость реки, леса вдоль неё, возможность разрабатывать рудники развивало различные направления сферы деятельности народа. В XIX веке до нашей эры ассирийцы уже сумели продвинуться в месопотамские земли, расширив собственные наделы. Впоследствии ассирийские цари продолжили укрепление государства, добиваясь успеха в военных походах, приносившим всё новые и новые земли.  

Армия ассирийцев имела сложную структуру. В ходе боёв активно использовались колесницы и кавалерия, а также пехота с лёгким и тяжёлым вооружением. Силы рассчитывались так, что сначала нанести основной урон противнику с всадников, затем атаковать пехотинцами уже в конкретных сражениях, после чего буквально всё на своём пути сметали колесницы, у которых была основная ударная мощь.

Но многочисленные войны и стали гибельными для Ассирийской державы. Несмотря на могущество и влияние, её постигло падение в VI веке до нашей эры. Оставшиеся крупные группы ассирийцев вынуждены были искать пристанища на территории других государств. Они превратились в гонимых странников, но из-за этого не утратили собственного достоинства и национального самовыражения. У них действительно есть, что оберегать.

Ассирийская держава на протяжении нескольких веков, но ещё до её зарождения начали формироваться основные культурные и этнические черты ассирийцев как народ      

Поиски земли, где можно было бы остановиться и создать жильё, привели ассирийцев в различные государства. Немало их не только в Иране и Ираке, но и Грузии, Армении, России. Судьба поселенцев на русских землях была крайне тяжёлой. Они сразу же столкнулись с неблагоприятными климатическим условиями, а, привыкнув к ним, вынуждены были погрузиться в две военных волны, налетевших на Россию в XX веке. Оккупация и гонения, массовые убийства и кровопролития. Ассирийцы не менее других народов отплатили свой мир. Теперь же у них есть возможность вести спокойную жизнь в самых разных странах, а по последним подсчётам численность ассирийцев составляет более 2 миллионов человек.

Несмотря на широкий разброс по миру, культура ассирийцев живёт и в наше время. Этот народ сохранил традиции и память о своём когда у них ещё было собственное государство. Этим стойкости и внутренней силе действительно стоит поучиться, ведь ассирийцы так и остались непобедимыми и несломленными.

Объяснение:

У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійш­ло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації держав­ного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кан­дидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показни­ками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.

У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Кон­ституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критику­вати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.

VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затве­рдив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований консти­туційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:

"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комі­сією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затверди­ти положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.

Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Кон­ституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні поло­ження. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масови­ми арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демок­ратичним, але повністю відірваним від реального життя.