Причины восстания: обострение земельного вопроса, вызва-нного ограничением в использовании пастбищ в результате запрета царским правительством на переход казахов в междуречье урала и волги. усиление феодального и колониаль-ного гнёта открытый грабёж народа со стороны хана, султанов, казаков уральского войска и царской администрации. повод восстания: угон уральскими казаками более 4000 лошадей у скотоводов младшего жуза, перешедших на «внутреннюю сторону» ( за реку урал) зимой 1782-1783 гг. руководитель восстания: срым датов- крупный феодал. движущие силы: шаруа цель: отмена ханской власти. характер: антифеодальный, антиколониальный. ход восстания: 1784 -начало стихийных волнений; распространение их ; создание повстан-ческих отрядов.просьба хана нуралы у царской администрации о подавлении восстания. атака восставшими казачьих крепостей 1785- разгром царскими карательными мирных аулов.усиление воз- мущения народа. съезд старейшин с участием повстанцев обсуждение требований 1786-нападение восставших на ханские аулы. бегство хана нуралы. отстране-ние его от власти.раздел младшего жуза на 3 части 1791-назначение царским правитель-ством хана ералы. 1792-неудачное нападение с.датова на илецкую крепость. переход повстанцев к партизанской войне 1794 смерть ералы 1795- назначение хана есима(сына нуралы) 1797- убийство отрядом с.датова есима. причины поражения: стихийность , неорганизованность; различные цели у восставшего народа и возглавивших его феодалов. значение; итоги: способствовало ограничению и дальнейшему ускорению ликвидации ханской власти. восстание и.тайманова и м.утемисова 1836-1838 гг причины: усиление феодальной эксплуатации увеличение налогов рост ограничений со стороны царских властей на пользование пастбищами. повод восстания: конфликт между и прикаспийской облас-тью- караул ходжой, допускавшим произвол относительно поборов с населения. руководитель восстания: сатай тайманов и махамбет утемисов. цель: ограничение всевластия жангира улучшение положения шаруа изменение земельной колониальной политики. ход восстания: 1 этап 1836-1 полуг 1837 г-формиро-вание повстанческих отрядов. неуда-чные попытки и.тайманова привлечь хана для защиты от произвола чинов-ников 2 этап 2 полуг 1837-вооружённое нападение и разгром восставшими аула караул ходжи.угон скота у отде-льных феодалов.угроза разгрома ханской ставки повстанцами 3 этап 1 полуг 1838 г.-попытка и.тайманова поднять казахов млад-шего жуза на борьбу с царизмом. перерастание антифеодального восстание -против царской россии. июль 1838- поражение отряда и.тай-манова в бою с царскими войсками у реки ак- булак. гибель исатая. м. утемисов был убит в 1846 г. причины поражения: более лучшее лучшее вооружение карателей, разобщённость восставших: часть из них проявила колебания, а феодально- байская верхушка пошла на предательство. значение; итоги: остановлен ежегодный рост налогов. весь материал - в документе.
Про існування державних союзів слов'янських племен на території України свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI-VII ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - Прокопій Кесарійський, готський - Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів. Перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
Про існування державних союзів слов'янських племен на території України свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI-VII ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - Прокопій Кесарійський, готський - Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів. Перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
Объяснение: