Щоб покрити витрати, імператори вдавалися до всіляких фінансових махінацій: зменшувалась вага срібних і золотих монет, карбувалися мідні гроші тощо. Все це викликало знецінення грошей — інфляцію, а як наслідок — зростання цін, господарський занепад, падіння життєвого рівня. Втрачався зв’язок із провінціями, занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.
Із припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників у таких масштабах, як раніше. Раби стали дорожчими. Відповідно зменшилась ефективність рабської праці. Тому рабів примушували працювати дедалі більше. Щоб раби трудилися старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім’ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» — колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, і вони потрапляли в залежність від заможних римлян або розорялися. Тоді їх уже продавали із земельною ділянкою та боргами.
На цей час серед римлян зростав люмпен-пролетарів, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також те, чи роздаватиме гроші черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.
Інфляція — надмірне збільшення кількості грошей і швидке їх знецінення.
2. «Солдатські» та «сенатські» імператори
Розповідь учителя
Після смерті Коммода поновилася кривава боротьба між різними претендентами на владу, які спирались на війська у провінціях і загони преторіанців. Інколи сенат зводив на трон своїх імператорів, але найчастіше перемагав висуванець армії. У 193 р., підтриманий своїми солдатами, владу в Римі захопив представник заможного роду Северів із фінікійської колонії в Африці Луцій Септимій Север (146—211 рр). Він переїхав до Риму, коли йому виповнилося 20 років. Тут Луцій Септимій зробив військову та політичну кар’єру. Ставши імператором, йому довелося вести збройну боротьбу з іншими претендентами на владу.
Щоб зміцнити своє становище та отримати величезний спадок, новий імператор оголосив себе сином Марка Аврелія. Прагнучи здобути підтримку та любов римського народу, він додав собі ім’я Антонін, що належало попередній популярній династії, яку шанували в Римі.
Ворожий щодо сенату, Север розраховував лише на підтримку армії. Тому й реформи свої розпочав з армії: розпустив стару преторіанську гвардію, яка складалася з римських громадян, і набрав нові загони із солдатів сирійських та дунайських легіонів; посилив зовнішні кордони.
У 211 р. імператор помер, залишивши двох синів-спадкоємців — Цезаря Бассіана Каракаллу (186—217 рр.) і Августа Гета. Братів підтримали сенат, легіонери і преторіанська гвардія. Але імператорський трон був замалий для двох правителів. Вони так ворогували між собою, що навіть поділили на дві частини палац свого батька, відгородившись один від одного. Вирішили поділити й країну. Августу Гету мала відійти східна частина імперії зі столицею в Александрії Єгипетській, а Каракаллі — західна зі столицею в Римі.
Матері вдалося умовити синів не припускатися такої фатальної помилки. Однак ворожнеча не припинилася, і за наказом Каракалли Августа було вбито. Щоб виправдати цей вчинок, Цезар Бассіан розповідав усім, що брат готував змову проти нього. А остаточно імператор заспокоїв римлян і преторіанців у традиційний іб — роздаванням грошей. Так він за один день витратив усі гроші скарбниці.
Правління Каракалли було жорстоким. Будь-яка непокора викликала в нього шалену лють. Так, коли жителі Александрії Єгипетської відмовилися виконувати наказ про додатковий набір в армію, Каракалла наказав зруйнувати значну частину міста і вбити близько 10 тис. осіб.
. Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. Вопреки распространённому мнению, изложенному, в частности, Шекспиром в пьесе «Юлий Цезарь», это произошло не в Капитолии, а в курии Помпея, где в то время заседал сенат. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до нашей э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим.
. Убийство Цезаря изображено во множестве произведений живописи и литературы. В 42 году до н. э. в память об убийстве Юлия Цезаря были отлиты золотые и серебряные монеты.
Щоб покрити витрати, імператори вдавалися до всіляких фінансових махінацій: зменшувалась вага срібних і золотих монет, карбувалися мідні гроші тощо. Все це викликало знецінення грошей — інфляцію, а як наслідок — зростання цін, господарський занепад, падіння життєвого рівня. Втрачався зв’язок із провінціями, занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.
Із припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників у таких масштабах, як раніше. Раби стали дорожчими. Відповідно зменшилась ефективність рабської праці. Тому рабів примушували працювати дедалі більше. Щоб раби трудилися старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім’ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» — колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, і вони потрапляли в залежність від заможних римлян або розорялися. Тоді їх уже продавали із земельною ділянкою та боргами.
На цей час серед римлян зростав люмпен-пролетарів, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також те, чи роздаватиме гроші черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.
Робота з термінами та поняттями
Криза — складне становище, загострення суперечностей.
Інфляція — надмірне збільшення кількості грошей і швидке їх знецінення.
2. «Солдатські» та «сенатські» імператори
Розповідь учителя
Після смерті Коммода поновилася кривава боротьба між різними претендентами на владу, які спирались на війська у провінціях і загони преторіанців. Інколи сенат зводив на трон своїх імператорів, але найчастіше перемагав висуванець армії. У 193 р., підтриманий своїми солдатами, владу в Римі захопив представник заможного роду Северів із фінікійської колонії в Африці Луцій Септимій Север (146—211 рр). Він переїхав до Риму, коли йому виповнилося 20 років. Тут Луцій Септимій зробив військову та політичну кар’єру. Ставши імператором, йому довелося вести збройну боротьбу з іншими претендентами на владу.
Щоб зміцнити своє становище та отримати величезний спадок, новий імператор оголосив себе сином Марка Аврелія. Прагнучи здобути підтримку та любов римського народу, він додав собі ім’я Антонін, що належало попередній популярній династії, яку шанували в Римі.
Ворожий щодо сенату, Север розраховував лише на підтримку армії. Тому й реформи свої розпочав з армії: розпустив стару преторіанську гвардію, яка складалася з римських громадян, і набрав нові загони із солдатів сирійських та дунайських легіонів; посилив зовнішні кордони.
У 211 р. імператор помер, залишивши двох синів-спадкоємців — Цезаря Бассіана Каракаллу (186—217 рр.) і Августа Гета. Братів підтримали сенат, легіонери і преторіанська гвардія. Але імператорський трон був замалий для двох правителів. Вони так ворогували між собою, що навіть поділили на дві частини палац свого батька, відгородившись один від одного. Вирішили поділити й країну. Августу Гету мала відійти східна частина імперії зі столицею в Александрії Єгипетській, а Каракаллі — західна зі столицею в Римі.
Матері вдалося умовити синів не припускатися такої фатальної помилки. Однак ворожнеча не припинилася, і за наказом Каракалли Августа було вбито. Щоб виправдати цей вчинок, Цезар Бассіан розповідав усім, що брат готував змову проти нього. А остаточно імператор заспокоїв римлян і преторіанців у традиційний іб — роздаванням грошей. Так він за один день витратив усі гроші скарбниці.
Правління Каракалли було жорстоким. Будь-яка непокора викликала в нього шалену лють. Так, коли жителі Александрії Єгипетської відмовилися виконувати наказ про додатковий набір в армію, Каракалла наказав зруйнувати значну частину міста і вбити близько 10 тис. осіб.
. Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. Вопреки распространённому мнению, изложенному, в частности, Шекспиром в пьесе «Юлий Цезарь», это произошло не в Капитолии, а в курии Помпея, где в то время заседал сенат. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до нашей э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим.
. Убийство Цезаря изображено во множестве произведений живописи и литературы. В 42 году до н. э. в память об убийстве Юлия Цезаря были отлиты золотые и серебряные монеты.