Общество раннего Нового времени характеризуется следующим:
• Оно очень религиозное
• Болеет различными инфекциями такими как чума и тиф, а значит имеет низкое качество санитарных условий
• На народ и инакомыслящих совершаются гонения (например, на еретиков, ведется охота на ведьм и колдунов)
• Если конфликты есть, то они тоже носят религиозный характер
• Государства феодальные
• Монархи обладают абсолютной властью
Общество 18 века характеризуется:
• Религиозные войны потихоньку сходят на нет
• Власть королей усиливается
• Войны несет локальный характер и представляют собой борьбу за власть
• Продолжительность жизни увеличилась
• Улучшилось качество жизни и увеличилась численность населения
Без изменений осталось следующее: представительство сословий разделялось не по правам и обязанностям, а по наличию капитала и определенного дохода. Безусловно, что в раннем новом времени, что в 18 веке общество оставалось классовым. Правда, есть небольшое отличие – класс капиталистов, включающий буржуазию и предпринимателей в 18 веке был шире.Предприниматели вообще были новыми людьми, которые вытесняли купцов. Это обуславливало некоторые изменения – ремесленники уходили из цехов на мануфактуры, а там его ждали токарные станки, а крестьянин уходил из сельской общины, брал у феодала землю в аренду и начинал свое хозяйство.
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
• Оно очень религиозное
• Болеет различными инфекциями такими как чума и тиф, а значит имеет низкое качество санитарных условий
• На народ и инакомыслящих совершаются гонения (например, на еретиков, ведется охота на ведьм и колдунов)
• Если конфликты есть, то они тоже носят религиозный характер
• Государства феодальные
• Монархи обладают абсолютной властью
Общество 18 века характеризуется:• Религиозные войны потихоньку сходят на нет
• Власть королей усиливается
• Войны несет локальный характер и представляют собой борьбу за власть
• Продолжительность жизни увеличилась
• Улучшилось качество жизни и увеличилась численность населения
Без изменений осталось следующее: представительство сословий разделялось не по правам и обязанностям, а по наличию капитала и определенного дохода. Безусловно, что в раннем новом времени, что в 18 веке общество оставалось классовым. Правда, есть небольшое отличие – класс капиталистов, включающий буржуазию и предпринимателей в 18 веке был шире.Предприниматели вообще были новыми людьми, которые вытесняли купцов. Это обуславливало некоторые изменения – ремесленники уходили из цехов на мануфактуры, а там его ждали токарные станки, а крестьянин уходил из сельской общины, брал у феодала землю в аренду и начинал свое хозяйство.
Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".