Звичайно важко, бо тоді було так мало їжі, що ти буквально валився з ніг, продвигалося работоргівство, почалася криза, і грошей зовсім не було!!
Наприкінці першої половини XIX ст. у Європі назріла нова соціально-економічна та політична криза, почався новий етап національно-визвольного руху. Українська нація разом з народами Європи перебувала в очікуванні революційного вибуху, буржуазних реформ.
Український народ не змирився із втратою національної держави. Він не втрачав надії на її відновлення. Ці сподівання, оптимістичні настрої дослідники називають живим духом Полуботка. На формування цих прагнень впливали ідеї Французької революції, національні визвольні рухи у Західній Європі та Росії. Передова частина українського суспільства, його інтелігенція зверталися до героїчної історії свого народу, наполегливо шукали шляхи відновлення української державності. Великий вклад у цю благородну справу внесли українські таємні революційні гуртки і товариства.
Територія України в нову історичну добу – добу раннього залізного віку – була заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні землеробські племена – пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.
Від VII ст. до III ст. до н. е. загрозу племенам Східної Європи та Близького Сходу становили племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись у Північне Причорномор'я. Скіфи завоювали величезну на ті часи територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно- Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив давньогрецький історик Геродот. У V ст. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і склав її опис. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.
Звичайно важко, бо тоді було так мало їжі, що ти буквально валився з ніг, продвигалося работоргівство, почалася криза, і грошей зовсім не було!!
Наприкінці першої половини XIX ст. у Європі назріла нова соціально-економічна та політична криза, почався новий етап національно-визвольного руху. Українська нація разом з народами Європи перебувала в очікуванні революційного вибуху, буржуазних реформ.
Український народ не змирився із втратою національної держави. Він не втрачав надії на її відновлення. Ці сподівання, оптимістичні настрої дослідники називають живим духом Полуботка. На формування цих прагнень впливали ідеї Французької революції, національні визвольні рухи у Західній Європі та Росії. Передова частина українського суспільства, його інтелігенція зверталися до героїчної історії свого народу, наполегливо шукали шляхи відновлення української державності. Великий вклад у цю благородну справу внесли українські таємні революційні гуртки і товариства.
Територія України в нову історичну добу – добу раннього залізного віку – була заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні землеробські племена – пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.
Від VII ст. до III ст. до н. е. загрозу племенам Східної Європи та Близького Сходу становили племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись у Північне Причорномор'я. Скіфи завоювали величезну на ті часи територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно- Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив давньогрецький історик Геродот. У V ст. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і склав її опис. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.