Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.
Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала
1. Хозари.
Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах . Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати у далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї.
2. Печеніги. Половці.
Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми. Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Тож наприкінці X століття зародилася нова форма захисту — спорудження високих і довгих деревоземляних стін-укріплень, які відділяли руське порубіжжя від Степу. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Київська держава була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, де згодом змішалася з місцевим людом, а ті, що лишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за до до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.
3. Крим у складі Візантійської імперії.
До Візантійської імперії у Криму належала вся прибережна зона від Боспору до Херсонесу. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головне заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Одним із його складників була нафта, що її для потреб війська видобували візантійці на Таманському півострові. Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.
Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала