Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.
Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.
Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.
Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.
У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.
З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».
Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.
Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.
В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.
Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.
Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.
Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.
У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.
З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».
Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.
Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.
В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.
Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав - все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI - XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи:
XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі;
II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
Объяснение:
Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.
Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.
Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.
Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.
У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.
З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».
Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.
Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.
В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.Пала́нка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території.
Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв'язку з цим, функцій управління та суду.
Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька.
Повністю система паланок сформувалась у період існування Нової Січі в 1734-75 роках.
У 1734-1766 роках всіх паланок у Запоріжжі було п'ять. На правому березі Дніпра —Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська та Кодацька, на лівому — Самарська й Кальміуська. Дві з них: Кодацька і Самарська - були придатні для заселення сімейними козаками.
З 1766 року, по причині стримкого росту населення з Самарської паланки на лівому березі виділено ще дві — Орільська й Протовчанська. Також була додана Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».
Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки —писар, отамани слобід тощо.
Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини. Паланкова старшина призначалась військовою старшиною — Кошем Запорізької Січі.
В наш час відбувається відродження Запорізької Січі та з 2001 року починається розширення її меж на північ, де створюється Полтавська паланка, що включає в себе різноманітні курені (Полтавський, Зіньківський, Гадяцький, Машівський, Карлівський, Супрунівський та ін.). Кожен курінь має свого отамана та курінну старшину, що включає в себе посади писаря, осавула, хорунжого, бунчужного, обозного та скарбничого.
Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав - все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI - XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи:
XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі;
II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.