12 января 1682 Указ Боярской думы об отмене местничества. Публичное сожжение разрядных книг. 1682, апрель. Борьба за власть боярских группировок Нарышкиных и Милославских после смерти царя Федора Алексеевича. Стрелецкий бунт.1689 Россия Женидьба Петра I на Евдокии, низложение Софьи. 1689 Китай, Россия Нерчинский договор России с Китаем. 1689 - 1725 Россия Царствование Петра I Великого. 1689, октябрь был созван Карловицкий конгресс для заключения мира между членами "Священной лиги" и Османской империей. 1687 - Открытие Славяно - греко - латинской академии 1678, август, 3 Польша, Россия Соглашение между Россией и Польшей о продлении Андрусовского перемирия на 13 лет (передача Россией Невеля, Себежа, Велижа Польше в обмен на Киев).
мператор (давньорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини — державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.
У Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно позначав правителя імперії (лат. imperator — керівника, військового вождя, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).
У республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павло у 189 р. до н. е., Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. Із падінням Західної Римської імперії в 476 р. н. е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії).
На заході цей титул як титул поточного правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії — фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.
Нащадки та спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).
З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. — у складі земель Священної Римської Імперії).
1682, апрель. Борьба за власть боярских группировок Нарышкиных и Милославских после смерти царя Федора Алексеевича. Стрелецкий бунт.1689 Россия Женидьба Петра I на Евдокии, низложение Софьи.
1689 Китай, Россия Нерчинский договор России с Китаем. 1689 - 1725 Россия Царствование Петра I Великого.
1689, октябрь был созван Карловицкий конгресс для заключения мира между членами "Священной лиги" и Османской империей.
1687 - Открытие Славяно - греко - латинской академии
1678, август, 3 Польша, Россия Соглашение между Россией и Польшей о продлении Андрусовского перемирия на 13 лет (передача Россией Невеля, Себежа, Велижа Польше в обмен на Киев).
мператор (давньорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини — державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.
У Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно позначав правителя імперії (лат. imperator — керівника, військового вождя, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).
У республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павло у 189 р. до н. е., Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. Із падінням Західної Римської імперії в 476 р. н. е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії).
На заході цей титул як титул поточного правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії — фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.
Нащадки та спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).
З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. — у складі земель Священної Римської Імперії).