Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Многое из того, что мы знаем о Людовике XIV – порождение мифов и штампов, живучих, паразитирующих и мешающих увидеть его настоящего. Каким только не изображали короля в фильмах, телепередачах и романах: завистливым, коварным, грубым, мстительным, вспыльчивым. Насколько этот персонаж далёк от истинного Людовика XIV. Первым свой портрет короля написал герцог де Сен-Симон. Его «Мемуары», произведение увлекательное и интересное, но субъективное и мифотворческое, стали основой создания псевдоисторического Людовика XIV.
Людовик XIV царствовал 72 года, дольше любого другого монарха Европы. Королём он стал в четыре года, всю полноту власти взял в свои руки в 23 и правил на протяжении 54 лет. «Государство – это я!» – Людовик XIV не говорил этих слов, однако государство всегда ассоциировалось с личностью правителя. Поэтому если говорить о промахах и ошибках Людовика XIV (войне с Голландией, отмене Нантского эдикта и т.д.), то на его счёт стоит записывать и актив царствования. Развитие торговли и мануфактурного производства, зарождение колониальной империи Франции, реформирование армии и создание флота, развитие искусства и наук, строительство Версаля и, наконец, преобразование Франции в современное государство. Это не все достижения Века Людовика XIV. Так каким был этот правитель, давший имя своему времени?
Если отбросить все, даже самые провокационные мифы, правда окажется гораздо интереснее
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Объяснение:
Многое из того, что мы знаем о Людовике XIV – порождение мифов и штампов, живучих, паразитирующих и мешающих увидеть его настоящего. Каким только не изображали короля в фильмах, телепередачах и романах: завистливым, коварным, грубым, мстительным, вспыльчивым. Насколько этот персонаж далёк от истинного Людовика XIV. Первым свой портрет короля написал герцог де Сен-Симон. Его «Мемуары», произведение увлекательное и интересное, но субъективное и мифотворческое, стали основой создания псевдоисторического Людовика XIV.
Людовик XIV царствовал 72 года, дольше любого другого монарха Европы. Королём он стал в четыре года, всю полноту власти взял в свои руки в 23 и правил на протяжении 54 лет. «Государство – это я!» – Людовик XIV не говорил этих слов, однако государство всегда ассоциировалось с личностью правителя. Поэтому если говорить о промахах и ошибках Людовика XIV (войне с Голландией, отмене Нантского эдикта и т.д.), то на его счёт стоит записывать и актив царствования. Развитие торговли и мануфактурного производства, зарождение колониальной империи Франции, реформирование армии и создание флота, развитие искусства и наук, строительство Версаля и, наконец, преобразование Франции в современное государство. Это не все достижения Века Людовика XIV. Так каким был этот правитель, давший имя своему времени?
Если отбросить все, даже самые провокационные мифы, правда окажется гораздо интереснее