Я вошел в этот французский город утром через ворота в крепостной стене. Стражники только что открыли городские ворота, запертые ночью. Поэтому со мной в город въехало множество крестьян, которые везли на телегах товары на ярмарку.Я попал в лабиринт узких улиц. По некоторым из них не смогла бы проехать даже повозка. Вдобавок вторые этажи домов сильно выступали над первыми. Мне пришлось пробираться в полутьме, держась за стены. Женщины громко переговаривались из окон над моей головой. Один раз сверху прямо на улицу выплеснули Я еле успел отскочить.Улицы были очень грязными. На одной из них валялась в луже толстая свинья. В тупиках часто попадались по которым спокойно разгуливали крысы. Местные жители рассказали мне, что всего год назад в городе появлялась чума. Но опустошающей эпидемии, к счастью, не случилось.Я добрался до улицы ремесленников. Здесь работали кожевники, кузнецы, столяры, ткачи, портные, обувщики, граверы, золотых и серебряных мастера. Двери каждой мастерской были открыты и над входом висела эмблема цеха, то есть объединения ремесленников. От местных жителей я также узнал, что в городе работает прядильная мануфактура, где трудится много людей.Я вышел на центральную площадь, замощенную булыжником. Полюбовался башней-ратушей, в здании которой заседают мэр и муниципальные власти. По соседству с ней расположился главный городской собор. Он построен в готическом стиле. Его узкие башни с острыми шпилями как будто пытаются дотянуться до небес.Над городом возвышался холм, на котором я увидел замок, окруженный стеной и рвом. Это была резиденция герцога Алансонского, феодала и владельца всех окрестных земель. Жители города не работали в его имении, но все равно полностью зависели от его гнева и милостей.
Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.
Объяснение:
Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.
У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».
Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.