Пәнаралық - бұл біздің заманымыздың сипатты көріністерінің бірі, білімнің әлеуметтік және саяси интеграциясы. Ғылым мен техника дамыған қазіргі ХХІ ғасырда белгілі бір ғылымды жеке оқып- үйрену, зерттеу мүмкін емес екендігіне көз жеткізіп келеміз. Дамудың интеграциясы және жаһанданудың ықпалы қоғамның барлық салаларынан, соның ішінде білім беруден, ғылымнан да көрініс беруде. Жаһанданудың етек алуы, жаңа технологиялардын өрістеуі терең білімді мамандарды дайындауды талап етеді. Бәсекеге қабілетті, сапалы мамандар даярлауда оқытудың қазіргі заманға сәйкес технологияларын, оқытудағы интерактивті әдіс-тәсілдерін, пәнаралықты кеңінен пайдалану қажеттілігін тудырып отыр
На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до- цільним видається реконструкція початків просування Туреччини до Європи. На дум- ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро- пи на правах асоційованого члена. Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь- кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра- ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р., на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль- ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту- рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на- ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори- 1 чного поступу Туреччини її перший президент . Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс- торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука- ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по- літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі- дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му- сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу- щих в її історичному розвиткові моментів. Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала- ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро- пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери- торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів, так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува- ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов- но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе- млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос- татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під- тримувало високий статус Оттоманської Порти серед є
Пәнаралық - бұл біздің заманымыздың сипатты көріністерінің бірі, білімнің әлеуметтік және саяси интеграциясы. Ғылым мен техника дамыған қазіргі ХХІ ғасырда белгілі бір ғылымды жеке оқып- үйрену, зерттеу мүмкін емес екендігіне көз жеткізіп келеміз. Дамудың интеграциясы және жаһанданудың ықпалы қоғамның барлық салаларынан, соның ішінде білім беруден, ғылымнан да көрініс беруде. Жаһанданудың етек алуы, жаңа технологиялардын өрістеуі терең білімді мамандарды дайындауды талап етеді. Бәсекеге қабілетті, сапалы мамандар даярлауда оқытудың қазіргі заманға сәйкес технологияларын, оқытудағы интерактивті әдіс-тәсілдерін, пәнаралықты кеңінен пайдалану қажеттілігін тудырып отыр
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь- кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра- ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р., на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль- ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту- рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на- ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
1 чного поступу Туреччини її перший президент .
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс- торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука- ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по- літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі- дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му- сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу- щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала- ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро- пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери- торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів, так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува- ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов- но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе- млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос- татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під- тримувало високий статус Оттоманської Порти серед є