Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.
Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.
Убинные истоки славянской истории и культуры возможно представить только по данным языкознания. Славяне по своей речи относятся к индоевропейской семье языков. Эти наречия постепенно отделялись от гипотетически единого праязыка, вместе с народами, покидавшими изначальную территорию расселения индоевропейцев (однозначно локализовать которую ученым пока не удалось). Так возникли языки индийские, иранские, романские, германские, балтские, славянские и прочие, им родственные. На них говорят почти все народы, заселившие Европу на протяжении нескольких тысячелетий, начиная с конца неолита (нового каменного века) и начала эпохи бронзы (около середины IV тыс. до новой эры), и кончая веком раннего железа (с рубежа II и I тыс. до н. э.). Их переселение сюда шло несколькими «волнами», с востока (из Северной Индии, Месопотамии, малоазиатской Анатолии, с Кавказа) на запад Евразийского континента. Они несли с собой передовые по тем временам достижения культуры — развитые отрасли хозяйства (разнопородное скотоводство, плужное земледелие, керамическую посуду, металлическое вооружение); начала социально-политической иерархии в обществе; сложные мифо-религиозные представления, связанные с Ведами (на санскрите — знание) — священным преданием арийских племен. Жившее по разным сторонам Европы раньше население было уничтожено индоевропейцами или же смешалось с ними. Представители иных языковых семей удержались только на крайнем севере (финно-угры, уральцы по происхождению) и на самом юге (носители разнотипных кавказских наречий).
Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.
Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.