Тимур родился 9 апреля 1336 года в селении Ходжа-Ильгар близ города Кеш (ныне Шахрисабз, Узбекистан) в Средней Азии. Детство и юность Тимура в горах Кеша. В юности он любил охоту и конные состязания, метание копья и стрельбу из лука, имел склонность к военным играм. С десятилетнего возраста наставники — атабеки, служившие у Тарагая, обучали Тимура военному искусству и спортивным играм.
Тамерла́н, Тиму́р — среднеазиатский тюрко-монгольский военачальник и завоеватель сыгравший существенную роль в истории Средней, Южной и Западной Азии, а также Кавказа, Поволжья и Руси.
Его отца звали Мухаммад Тарагай или Тургай, он был военным, мелким землевладельцем из тюркизированного монгольского племени Барласов. Также Ибн Арабшах написал, что Темур являлся тюрком барласом.По некоторым предположениям, Мухаммад Тарагай был именно вождём племени барласов и потомком некоего Карачар-нойона, могущественного Чагатая и его дальнего родственника. Отец Тимура был благочестивым мусульманином, его духовным наставником был шейх Шамс ад-дин Кулял.
У отца Тимура был один брат, которого звали Балта
Мухаммад Тарагай был женат дважды: первой женой была мать Тимура Текина-хатун. О происхождении матери Тимура сохранились противоречивые данные. По сведениям арабского историка и философа Ибн Халдуна, который в 1401 году лично разговаривал с Тимуром, сам государь утверждал, что она была из рода царя Манучехра, упоминавшегося ещё в «Авесте»
1. Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
2. Усна народна творчість. У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.
3. Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Із другої половини ХІ ст гається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
4. Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.
Тимур родился 9 апреля 1336 года в селении Ходжа-Ильгар близ города Кеш (ныне Шахрисабз, Узбекистан) в Средней Азии. Детство и юность Тимура в горах Кеша. В юности он любил охоту и конные состязания, метание копья и стрельбу из лука, имел склонность к военным играм. С десятилетнего возраста наставники — атабеки, служившие у Тарагая, обучали Тимура военному искусству и спортивным играм.
Тамерла́н, Тиму́р — среднеазиатский тюрко-монгольский военачальник и завоеватель сыгравший существенную роль в истории Средней, Южной и Западной Азии, а также Кавказа, Поволжья и Руси.
Его отца звали Мухаммад Тарагай или Тургай, он был военным, мелким землевладельцем из тюркизированного монгольского племени Барласов. Также Ибн Арабшах написал, что Темур являлся тюрком барласом.По некоторым предположениям, Мухаммад Тарагай был именно вождём племени барласов и потомком некоего Карачар-нойона, могущественного Чагатая и его дальнего родственника. Отец Тимура был благочестивым мусульманином, его духовным наставником был шейх Шамс ад-дин Кулял.
У отца Тимура был один брат, которого звали Балта
Мухаммад Тарагай был женат дважды: первой женой была мать Тимура Текина-хатун. О происхождении матери Тимура сохранились противоречивые данные. По сведениям арабского историка и философа Ибн Халдуна, который в 1401 году лично разговаривал с Тимуром, сам государь утверждал, что она была из рода царя Манучехра, упоминавшегося ещё в «Авесте»
1. Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
2. Усна народна творчість. У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.
3. Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Із другої половини ХІ ст гається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
4. Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.
Объяснение:
Надеюсь что что-то