Важливе значення для розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що поширюється на українські міста із сер. XIV ст. і передбачало надання міській громаді право здійснювати місцеве управління, запровадити модель місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в ряді документів отримало назву німецького чи саксонського права. Це питання є предметом досліджень відомих дослідників В. Антоновича, М. Владимирського-Буданова, А. Грицкевича, К. Камінської, О. Кістяківського, С Соханевича, А. Яковлєва, Я. Юха та ін. Роль і значення магдебурзького права, яке упродовж століть визначало статус європейських міст, істориками кожної доби оцінювалось по-різному, виходячи з певних політичних і філософських переконань.
Магдебурзьке право (Jus Theutonicum Magdeburgense, Sachsischas Weichbild або Magdeburger Weibildrecht) у більшості досліджень визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа — власника міста77. Водночас нерідко зазначається, що врядування середньовічних міст на підставі магдебурзького права — перша історична форма місцевого самоврядування.
Магдебурзьке право—це збірник законів, що виник у кін. XIII ст. із "Саксонського Зерцала" і магдебурзького міського шеффен-ського права. Це особливе міське право з'являється в Німеччині після ознайомлення німецьких імператорів, які здійснювали походи в Італію. Оттон Великий заснував на Одері, Ельбі, За-але саксонські міста за зразком міст римських там. де люди з'їжджалися на торги і ярмарки: це місце позначалося особливим знаком "Weichbild"78.
Спочатку ці міста були безпосередньо підпорядковані королівській владі, згодом звільнившись від неї, Weichbild означає магдебурзьке міське право. Стародавнє магдебурзьке право шеффенів із Саксонським Зерцалом, Саксонським вейхбільдом та Іншими збірниками права стало основою цивільного І карного законодавства, судоустрою і судочинства в середньовічної Німеччини. У прусських володіннях німецького ордена Магдебурзьке право шеффенів під назвою хелминського права перетворюється на основний закон країни і зберігається до XVII ст.
ОбъяснДо IX ст. на польських землях проживали численні слов'янські племена - лендяни, слензяни, мазовшани, вісляни та ін. (на думку деяких дослідників, їх було близько тридцяти), які з часом почали утворювати племінні об'єднання, очолювані князями (вождями)
Хоча вони проживали відособлено, їх зближували вірування, звичаї, мова землекористування й характер торгівлі. Усе це сприяло поступовому об'єднанню цих племен під владою правителів племінного союзу полян, що став головним осередком становлення польської державності.
"Землею полян" вважається басейн середньої течії річки Варти, а основним адміністративним центром - "грод" Гнєзно. Приблизно з середини IX ст. полянами керували спадкові князі з роду Пястів, які згодом започаткували першу польську династію. Найдавніша польська хроніка Галла Аноніма (початок XII ст.) зберегла легенду про те, як поляни за лиходійство, скоєне князем Попелем, вигнали з племені його самого та всіх його нащадків і за взаємною згодою проголосили вождем сина хлібороба Пяста - Земовіта. Земовіт об'єднав усі землі полян, які пізніше дістали назву Велика Польща.
Його наступники - Лестек і син Лестека князь Земомисл - намагалися підкорити сусідні племена й зміцнити свою владу на завойованих територіях. Однак перші етапи процесу територіального зростання держави полян дуже складно. Більш-менш точні відомості про її розміри з'являються лише за часів правління сина Земомисла - Мешка І (бл. 960-992) - першого історично достовірного польського князя, про якого згадується в літописі.ение:
Важливе значення для розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що поширюється на українські міста із сер. XIV ст. і передбачало надання міській громаді право здійснювати місцеве управління, запровадити модель місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в ряді документів отримало назву німецького чи саксонського права. Це питання є предметом досліджень відомих дослідників В. Антоновича, М. Владимирського-Буданова, А. Грицкевича, К. Камінської, О. Кістяківського, С Соханевича, А. Яковлєва, Я. Юха та ін. Роль і значення магдебурзького права, яке упродовж століть визначало статус європейських міст, істориками кожної доби оцінювалось по-різному, виходячи з певних політичних і філософських переконань.
Магдебурзьке право (Jus Theutonicum Magdeburgense, Sachsischas Weichbild або Magdeburger Weibildrecht) у більшості досліджень визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа — власника міста77. Водночас нерідко зазначається, що врядування середньовічних міст на підставі магдебурзького права — перша історична форма місцевого самоврядування.
Магдебурзьке право—це збірник законів, що виник у кін. XIII ст. із "Саксонського Зерцала" і магдебурзького міського шеффен-ського права. Це особливе міське право з'являється в Німеччині після ознайомлення німецьких імператорів, які здійснювали походи в Італію. Оттон Великий заснував на Одері, Ельбі, За-але саксонські міста за зразком міст римських там. де люди з'їжджалися на торги і ярмарки: це місце позначалося особливим знаком "Weichbild"78.
Спочатку ці міста були безпосередньо підпорядковані королівській владі, згодом звільнившись від неї, Weichbild означає магдебурзьке міське право. Стародавнє магдебурзьке право шеффенів із Саксонським Зерцалом, Саксонським вейхбільдом та Іншими збірниками права стало основою цивільного І карного законодавства, судоустрою і судочинства в середньовічної Німеччини. У прусських володіннях німецького ордена Магдебурзьке право шеффенів під назвою хелминського права перетворюється на основний закон країни і зберігається до XVII ст.
ОбъяснДо IX ст. на польських землях проживали численні слов'янські племена - лендяни, слензяни, мазовшани, вісляни та ін. (на думку деяких дослідників, їх було близько тридцяти), які з часом почали утворювати племінні об'єднання, очолювані князями (вождями)
Хоча вони проживали відособлено, їх зближували вірування, звичаї, мова землекористування й характер торгівлі. Усе це сприяло поступовому об'єднанню цих племен під владою правителів племінного союзу полян, що став головним осередком становлення польської державності.
"Землею полян" вважається басейн середньої течії річки Варти, а основним адміністративним центром - "грод" Гнєзно. Приблизно з середини IX ст. полянами керували спадкові князі з роду Пястів, які згодом започаткували першу польську династію. Найдавніша польська хроніка Галла Аноніма (початок XII ст.) зберегла легенду про те, як поляни за лиходійство, скоєне князем Попелем, вигнали з племені його самого та всіх його нащадків і за взаємною згодою проголосили вождем сина хлібороба Пяста - Земовіта. Земовіт об'єднав усі землі полян, які пізніше дістали назву Велика Польща.
Його наступники - Лестек і син Лестека князь Земомисл - намагалися підкорити сусідні племена й зміцнити свою владу на завойованих територіях. Однак перші етапи процесу територіального зростання держави полян дуже складно. Більш-менш точні відомості про її розміри з'являються лише за часів правління сина Земомисла - Мешка І (бл. 960-992) - першого історично достовірного польського князя, про якого згадується в літописі.ение: