Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю). Мешканці країни, фінікійці (грец. Φοίνικες), створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200—800 роки до н. е. В VI столітті до н. е. Фінікію завоювали перси, а у 332 до н. е. — Александр Македонський.
На сьогодні в історичній науці (археології) немає одностайності, чи можливо розглядати фінікійців як етнос. Їхня цивілізація була зосереджена в містах, на кшталт стародавньої Греції. Кожне місто було незалежною політичною одиницею, кожне місто могло вступити у війну з іншим містом або утворювати ліги чи альянси. Наймогутнішими фінікійськими містами-державами в Леванті були Тір і Сідон.
Фінікійці розмовляли фінікійською мовою, найбільш наближеною до ханаанської мови семітської мовної сім'ї. Фінікійський алфавіт — предок фактично всіх сучасних європейських алфавітів. Через морську торгівлю, фінікійці розповсюдили використання алфавіту на Північну Африку і Європу, де алфавіт запозичили греки.
Головні міста Фінікії — Акко, Ахзів, Тір (сучасний Сур), Цараат (Сарепта), Сідон (сучасна Сайда), Бірут (сучасний Бейрут), Бібл (Губла, сучасний Джубейль), Триполі і Арвад.
Жыра́у— народный поэт и певец в казахской поэзии. Данный термин упоминается в источниках с XV века. В отличие от жыршы, жырау является не только исполнителем, но и автором произведений. Певцы-жырау считаются родоначальниками казахской литературы
Излюбленный жанр жырау — толгау (каз. толғау — раздумья), то есть стихотворение-раздумье, содержащее большое количество назиданий и афоризмов. Певцы-жырау в своих песнях давали мудрые советы, проповедовали истину, добро и справедливость, воспевали мотивы национального единства, выражали интересы простого народа, подчеркивали красоту и силу природы. В эпоху Казахского ханства жырау считались признанной крупной политической силой в ханской ставке и исполняли различные общественные функции[2]. Многие из них были не только поэтами, но и биями — вождями племён и племенных союзов, а также батырами — предводителями дружин[1]. Жырау были одними из немногих, кто имел право высказать недовольство хану[2].
Первыми представителями казахской поэзии считаются Асан Кайгы и Казтуган-жырау, жившие в XV веке. Наиболее известные их последователи в XVI-XVII веках — Сыпыра-жырау, Шалкииз-жырау, Доспамбет-жырау, Маргаска-жырау, Жиембет-жырау, Актамберды Сарыулы, Татикара-жырау. В XVIII веке казахская поэзия переживает новый виток развития, связанный с войной с джунгарами, присоединением к России и обострении внутренних противоречий в казахском обществе[1]. Этот период связан с именами таких поэтов, как Умбетей-жырау (1706—1778), Бухар-жырау (1668—1781), Кожаберген-жырау (1663—1762)[2].
Название произведения «Зар заман» Шортанбая-жырау дало название периоду активной колонизации Российской империей и отмены ханской власти в Казахской степи.
В современности для именования фольклорных казахских поэтов вместо слова «жырау» обычно используется термин «акын», ранее употреблявшийся лишь для именования поэтов-импровизаторов, участвующих в айтысах — поэтических состязаниях.
Объяснение:
Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю). Мешканці країни, фінікійці (грец. Φοίνικες), створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200—800 роки до н. е. В VI столітті до н. е. Фінікію завоювали перси, а у 332 до н. е. — Александр Македонський.
На сьогодні в історичній науці (археології) немає одностайності, чи можливо розглядати фінікійців як етнос. Їхня цивілізація була зосереджена в містах, на кшталт стародавньої Греції. Кожне місто було незалежною політичною одиницею, кожне місто могло вступити у війну з іншим містом або утворювати ліги чи альянси. Наймогутнішими фінікійськими містами-державами в Леванті були Тір і Сідон.
Фінікійці розмовляли фінікійською мовою, найбільш наближеною до ханаанської мови семітської мовної сім'ї. Фінікійський алфавіт — предок фактично всіх сучасних європейських алфавітів. Через морську торгівлю, фінікійці розповсюдили використання алфавіту на Північну Африку і Європу, де алфавіт запозичили греки.
Головні міста Фінікії — Акко, Ахзів, Тір (сучасний Сур), Цараат (Сарепта), Сідон (сучасна Сайда), Бірут (сучасний Бейрут), Бібл (Губла, сучасний Джубейль), Триполі і Арвад.
Відповідь:
Жыра́у— народный поэт и певец в казахской поэзии. Данный термин упоминается в источниках с XV века. В отличие от жыршы, жырау является не только исполнителем, но и автором произведений. Певцы-жырау считаются родоначальниками казахской литературы
Излюбленный жанр жырау — толгау (каз. толғау — раздумья), то есть стихотворение-раздумье, содержащее большое количество назиданий и афоризмов. Певцы-жырау в своих песнях давали мудрые советы, проповедовали истину, добро и справедливость, воспевали мотивы национального единства, выражали интересы простого народа, подчеркивали красоту и силу природы. В эпоху Казахского ханства жырау считались признанной крупной политической силой в ханской ставке и исполняли различные общественные функции[2]. Многие из них были не только поэтами, но и биями — вождями племён и племенных союзов, а также батырами — предводителями дружин[1]. Жырау были одними из немногих, кто имел право высказать недовольство хану[2].
Первыми представителями казахской поэзии считаются Асан Кайгы и Казтуган-жырау, жившие в XV веке. Наиболее известные их последователи в XVI-XVII веках — Сыпыра-жырау, Шалкииз-жырау, Доспамбет-жырау, Маргаска-жырау, Жиембет-жырау, Актамберды Сарыулы, Татикара-жырау. В XVIII веке казахская поэзия переживает новый виток развития, связанный с войной с джунгарами, присоединением к России и обострении внутренних противоречий в казахском обществе[1]. Этот период связан с именами таких поэтов, как Умбетей-жырау (1706—1778), Бухар-жырау (1668—1781), Кожаберген-жырау (1663—1762)[2].
Название произведения «Зар заман» Шортанбая-жырау дало название периоду активной колонизации Российской империей и отмены ханской власти в Казахской степи.
В современности для именования фольклорных казахских поэтов вместо слова «жырау» обычно используется термин «акын», ранее употреблявшийся лишь для именования поэтов-импровизаторов, участвующих в айтысах — поэтических состязаниях.