Теперь место и роль художника в обществе неизмеримо возрастают. Он впервые рассматривается как самостоятельный и уважаемый профессионал, ученый и мыслитель, неповторимая индивидуальность. В эпоху Возрождения искусство воспринимается как одно из самых мощных средств познания и в этом качестве уравнивается с наукой. Леонардо да Винчи рассматривает науку и искусство как два совершенно равноправных изучения природы. Он пишет: «Живопись — наука и законная дочь природы». Эпоха Возрождения вызвала глубокие изменения во всех областях культуры — философии, науке и искусстве. Одно из них состоит в том. что философия становится все более независимой от религии, перестает быть «служанкой богословия», хотя до полной независимости ей еще далеко. Как и в других областях культуры, в философии возрождаются учения античных мыслителей — в первую очередь Платона и Аристотеля. Марсилио Фичино основал Платоновскую академию во Флоренции, перевел труды великого грека на латинский язык. Идеи Аристотеля вернулись в Европу еще раньше, до эпохи Возрождения. Во время Ренессанса, по словам Лютера, именно он, а не Христос, «правит в европейских университетах».
В самом искусстве происходят глубокие изменения. Оно совершает решительный поворот от средневекового символа и знака к реалистическому образу и достоверному изображению. Новыми становятся средства художественной выразительности. Их основу теперь составляют линейная и воздушная перспектива, трехмерность объема, учение о пропорциях. Искусство во всем стремится быть верным действительности, добиваться объективности, достоверности и жизненности.
Эпоха Возрождения была прежде всего итальянской. Поэтому неудивительно, что именно в Италии искусство в этот период достигло наивысшего подъема и расцвета. Именно здесь насчитываются десятки имен титанов, гениев, великих и просто талантливых художников. В других странах также имеются великие имена, однако Италия вне конкуренции.
Главными фигурами Проторенессанса являются поэт Данте Алигьери (1265-1321) и живописец Джотто (1266/67-1337 гг.
Дитинство і юність вона провела в підмосковних селах Преображенському і Ізмайловському, завдяки чому Москва та її околиці залишилися близькими їй на все життя. Освіта її обмежилася навчанням танців, світського поводження і французької мови; вже будучи імператрицею, вона дуже здивувалася, дізнавшись, що «Великобританія є острів». Оголошена в 1722 р. повнолітньою, Єлизавета стала центром різних дипломатичних проектів. Петро Великий думав видати її за Людовика XV; коли цей план не вдався, царівну почали сватати за другорядних німецьких князів, поки не зупинилися на принца Голштинском Карлі-Серпні, який встиг їй дуже сподобатися. Смерть нареченого засмутила і цей шлюб, а за послідувала незабаром після того смертю Катерини I турботи про заміжжя Єлизавети зовсім припинилися. Надана в царювання Петра II сама собі, жива, привітна, вміла кожному сказати ласкаве слово, до того ж видна і струнка, з красивим обличчям, царівна цілком віддалася вихору веселощів та захоплень. Вона подружилася з юним імператором цим падіння Меншикова. і одночасно оточила себе «випадковими» людьми, начебто А. Б. Бутурліна і А. Я. Шубіна. Зі сходженням на престол владної і підозрілої Анни Іоанівни Єлизавета позбулася блискучого положення при дворі і була примушена майже безвиїзно жити у своїй вотчині, Олександрівській слободі, замкнувшись у тісному колі відданих їй осіб, серед яких з 1733 р. перше місце займав Олексій Розумовський. Учениця французького гувернера Рамбура і слухняна дочка свого духівника отця Дубянського. вона проводила час у нескінченних балах і церковних службах, в турботах про паризьких модах і російської кухні, постійно потребуючи грошей, незважаючи на великі кошти. Повна байдужість до політики і нездатність до інтриг, при існуванні до того ж за кордоном онука Петра Великого, принца Голштінського, врятували Єлизавету від постригу в монастир і від шлюбу з герцогом Саксен-Кобург-Мейнингенским, але великі невдоволення між нею і Анною Іоаннівною спалахували неодноразово. Не краще стало положення царівни і з переїздом її в Петербург при Івана VI. хоча Бірон. мабуть, благоволив до неї і збільшив видане їй з казни зміст. Але тепер за зміну долі Єлизавети взялося саме суспільство. 10-літнє панування німців при Ганні Іоанівні і Ганні Leopol’dovne викликало загальне невдоволення, активним виразником якого є гвардія, яка була міцною цитаделлю російського дворянства. Обурене гнітом иноземщины національне почуття примушувало мріяти про повернення до часів Петра Великого; заведені Перетворювачем суворі порядки зазнали ідеалізації, і царівна Єлизавета стала здаватися здатної вивести Росію на колишню дорогу.
Внутрішня політика
За сходження на престол Єлизавета Петрівна іменним указом скасувала Кабінет міністрів і відновила Урядовий Сенат, «як було при Петре Великом». Щоб закріпити престол за спадкоємцями свого батька, вона викликала в Росії свого племінника, 14-річного сина старшої сестри Анни, Петра-Ульріха, голштинського герцога, і оголосила його своїм спадкоємцем як Петра Федоровича.
Всю виконавчу і законодавчу владу імператриця передала Сенату, а сама віддалася святкувань: відправившись в Москву близько двох місяців провела в балах і карнавалах, що завершилися коронацією 25 квітня 1742 р. в Успенському соборі Кремля.
Єлизавета Петрівна перетворила своє царювання в суцільне розвага, залишивши після себе 15 тисяч суконь, кілька тисяч пар взуття, сотні нерозрізаних шматків матерії, недобудований Зимовий палац, що поглинув з 1755 по 1761 р. 10 млн. рублів. Вона побажала переробити під свій смак імператорську резиденцію, довіривши цю задачу архітектора Растреллі. Навесні 1761 року будівництво було закінчено, почалися внутрішні роботи. Однак Єлизавета Петрівна померла, так і не переїхавши в Зимовий палац. Будівництво Зимового палацу було закінчено вже при Катерині II. Це будівля Зимового палацу зберігся до наших днів.
У царювання Єлизавети Петрівни корінні реформи в державі не проводилися, але деякі нововведення були. В 1741 р. уряд пробачило недоїмки селянам за 17 років, у 1744 р. за розпорядженням імператриці в Росії була скасована смертна кара. Будувалися інвалідні будинки й богадільні. За ініціативою П. І. Шувалова була організована комісія з розробки нового законодавства, створені дворянський і купецький банки, знищені внутрішні митниці та збільшено мита на іноземні товари, було полегшено рекрутська повинність.
Дворяни знову стали замкнутим привілейованим станом, що здобувається походженням, а не особистими заслугами, як було за Петра I.
При імператриці Єлизаветі Петрівні відзначається зліт розвитку російської науки: М. В. Ломоносов публікує свої наукові праці, Академія наук видає перший повний географічний атлас Росії, з’явилася перша хімічна лабораторія, в Москві засновано університет з двома гімназіями при ньому, стали виходити «Московські відомості». В 1756 р. в Петербурзі затверджено перший російський державний театр, директором якого стає А. П. Сумароков.
Эпоха Возрождения вызвала глубокие изменения во всех областях культуры — философии, науке и искусстве. Одно из них состоит в том. что философия становится все более независимой от религии, перестает быть «служанкой богословия», хотя до полной независимости ей еще далеко. Как и в других областях культуры, в философии возрождаются учения античных мыслителей — в первую очередь Платона и Аристотеля. Марсилио Фичино основал Платоновскую академию во Флоренции, перевел труды великого грека на латинский язык. Идеи Аристотеля вернулись в Европу еще раньше, до эпохи Возрождения. Во время Ренессанса, по словам Лютера, именно он, а не Христос, «правит в европейских университетах».
В самом искусстве происходят глубокие изменения. Оно совершает решительный поворот от средневекового символа и знака к реалистическому образу и достоверному изображению. Новыми становятся средства художественной выразительности. Их основу теперь составляют линейная и воздушная перспектива, трехмерность объема, учение о пропорциях. Искусство во всем стремится быть верным действительности, добиваться объективности, достоверности и жизненности.
Эпоха Возрождения была прежде всего итальянской. Поэтому неудивительно, что именно в Италии искусство в этот период достигло наивысшего подъема и расцвета. Именно здесь насчитываются десятки имен титанов, гениев, великих и просто талантливых художников. В других странах также имеются великие имена, однако Италия вне конкуренции.
Главными фигурами Проторенессанса являются поэт Данте Алигьери (1265-1321) и живописец Джотто (1266/67-1337 гг.
Дитинство і юність вона провела в підмосковних селах Преображенському і Ізмайловському, завдяки чому Москва та її околиці залишилися близькими їй на все життя. Освіта її обмежилася навчанням танців, світського поводження і французької мови; вже будучи імператрицею, вона дуже здивувалася, дізнавшись, що «Великобританія є острів». Оголошена в 1722 р. повнолітньою, Єлизавета стала центром різних дипломатичних проектів. Петро Великий думав видати її за Людовика XV; коли цей план не вдався, царівну почали сватати за другорядних німецьких князів, поки не зупинилися на принца Голштинском Карлі-Серпні, який встиг їй дуже сподобатися. Смерть нареченого засмутила і цей шлюб, а за послідувала незабаром після того смертю Катерини I турботи про заміжжя Єлизавети зовсім припинилися. Надана в царювання Петра II сама собі, жива, привітна, вміла кожному сказати ласкаве слово, до того ж видна і струнка, з красивим обличчям, царівна цілком віддалася вихору веселощів та захоплень. Вона подружилася з юним імператором цим падіння Меншикова. і одночасно оточила себе «випадковими» людьми, начебто А. Б. Бутурліна і А. Я. Шубіна. Зі сходженням на престол владної і підозрілої Анни Іоанівни Єлизавета позбулася блискучого положення при дворі і була примушена майже безвиїзно жити у своїй вотчині, Олександрівській слободі, замкнувшись у тісному колі відданих їй осіб, серед яких з 1733 р. перше місце займав Олексій Розумовський. Учениця французького гувернера Рамбура і слухняна дочка свого духівника отця Дубянського. вона проводила час у нескінченних балах і церковних службах, в турботах про паризьких модах і російської кухні, постійно потребуючи грошей, незважаючи на великі кошти. Повна байдужість до політики і нездатність до інтриг, при існуванні до того ж за кордоном онука Петра Великого, принца Голштінського, врятували Єлизавету від постригу в монастир і від шлюбу з герцогом Саксен-Кобург-Мейнингенским, але великі невдоволення між нею і Анною Іоаннівною спалахували неодноразово. Не краще стало положення царівни і з переїздом її в Петербург при Івана VI. хоча Бірон. мабуть, благоволив до неї і збільшив видане їй з казни зміст. Але тепер за зміну долі Єлизавети взялося саме суспільство. 10-літнє панування німців при Ганні Іоанівні і Ганні Leopol’dovne викликало загальне невдоволення, активним виразником якого є гвардія, яка була міцною цитаделлю російського дворянства. Обурене гнітом иноземщины національне почуття примушувало мріяти про повернення до часів Петра Великого; заведені Перетворювачем суворі порядки зазнали ідеалізації, і царівна Єлизавета стала здаватися здатної вивести Росію на колишню дорогу.
Внутрішня політика
За сходження на престол Єлизавета Петрівна іменним указом скасувала Кабінет міністрів і відновила Урядовий Сенат, «як було при Петре Великом». Щоб закріпити престол за спадкоємцями свого батька, вона викликала в Росії свого племінника, 14-річного сина старшої сестри Анни, Петра-Ульріха, голштинського герцога, і оголосила його своїм спадкоємцем як Петра Федоровича.
Всю виконавчу і законодавчу владу імператриця передала Сенату, а сама віддалася святкувань: відправившись в Москву близько двох місяців провела в балах і карнавалах, що завершилися коронацією 25 квітня 1742 р. в Успенському соборі Кремля.
Єлизавета Петрівна перетворила своє царювання в суцільне розвага, залишивши після себе 15 тисяч суконь, кілька тисяч пар взуття, сотні нерозрізаних шматків матерії, недобудований Зимовий палац, що поглинув з 1755 по 1761 р. 10 млн. рублів. Вона побажала переробити під свій смак імператорську резиденцію, довіривши цю задачу архітектора Растреллі. Навесні 1761 року будівництво було закінчено, почалися внутрішні роботи. Однак Єлизавета Петрівна померла, так і не переїхавши в Зимовий палац. Будівництво Зимового палацу було закінчено вже при Катерині II. Це будівля Зимового палацу зберігся до наших днів.
У царювання Єлизавети Петрівни корінні реформи в державі не проводилися, але деякі нововведення були. В 1741 р. уряд пробачило недоїмки селянам за 17 років, у 1744 р. за розпорядженням імператриці в Росії була скасована смертна кара. Будувалися інвалідні будинки й богадільні. За ініціативою П. І. Шувалова була організована комісія з розробки нового законодавства, створені дворянський і купецький банки, знищені внутрішні митниці та збільшено мита на іноземні товари, було полегшено рекрутська повинність.
Дворяни знову стали замкнутим привілейованим станом, що здобувається походженням, а не особистими заслугами, як було за Петра I.
При імператриці Єлизаветі Петрівні відзначається зліт розвитку російської науки: М. В. Ломоносов публікує свої наукові праці, Академія наук видає перший повний географічний атлас Росії, з’явилася перша хімічна лабораторія, в Москві засновано університет з двома гімназіями при ньому, стали виходити «Московські відомості». В 1756 р. в Петербурзі затверджено перший російський державний театр, директором якого стає А. П. Сумароков.