Найдите и обозначьте в правильном соотношении на соответствие дат с историческими фактами

№ п/п

Даты

                             Факты

1

1822г.

                      Смерть Вали-хана

2

1801г.

                       Назначение султана Аблая ханом Среднего жуза

3

1834-1836гг.

                       Образование г.Верного

4

1824г.

                     «Годы Великого бедствия»

5

1819г.

                       Восстание казахов под руководством С. Дат-улы

6

1837-1847гг.

                       Образование Букеевской Орды

7

1784-1897гг.

                       Восстание казахов под руководством Исатая и Махамбета

8

1723-1727гг.

                      Принятие «Устава об оренбургских киргизах»

9

1771г.

                       Восстание казахов под руководством Кенесары

10

1854г.

                      Принятие «Устава о сибирских киргизах»

​

1.Потому что там когда-то правил Кир Великий или КирII, который первым, ещё до Македонского завоевал весь мир. С тех пор пошли имена Кирил, Кира и пр. (я так думаю) 2. В конце царствования сына Кира царя Камбиса в Персии началась смута. В результате борьбы за власть правителем Персидского государства стал Дарий I, дальний родственник Кира.

О событиях, последовавших после смерти Кира Великого и о первых годах правления Дария известно из Бехистунской надписи. Она была выбита на скале во времена правления Дария I. Высота надписи 7,8 м. Она сделана на трех языках - древнеперсидском, эламском и аккадском. Надпись обнаружил в 1835 году английский офицер Г. Роулинсон. Она позволила расшифровать персидскую, а затем и аккадскую клинопись.

При Дарии Персидская империя еще больше раздвинула свои границы и достигла наивысшего могущества. Она объединяла множество стран и народов. Персидскую империю называли "страна стран", а ее правителя-"царь царей". Ему беспрекословно подчинялись все подданные - от знатных персов, занимавших самые высокие посты в государстве, до последнего раба. Персидская империя была настоящей восточной деспотией.

Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з вищих посад китайську аристократію.

У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунмінхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).

29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.

Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання було придушене урядовими військами, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробуваав оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримкою Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.