Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани.
Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий досвід боротьби проти польських панів і турецько-татарських завойовників. Запорізька Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці.
Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами.
Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів.
Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: саджали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів.
Гайдамацьке повстання 1750 року
+Виступи селян на Правобережжі й у Галичині тривали, а 1750 року перетворилися на могутнє антифеодальне повстання. На до селянським загонам прийшли гайдамаки, очолювані М. Сухим, П. Тараном, О. Письменним, Ляхом, М. Теслею. Повстанці вбивали феодалів і ксьондзів, палили й руйнували замки, костьоли, знищували боргові документи й архіви. Загони повстанців узяли Умань, Вінницю, Чигирин, Корсунь і Фастів.
Дальнейшее развитие казахского государства потребовало новых правовых реформ, которые в начале XVII века провёл Есим-хан. Новый свод законов сохранился в памяти народа как «Древний путь Есим-хана» (каз. Есім ханның ескі жолы). Также упоминается как старый[5] и исконный[6].
Формально это было дополнением к старым законам[7]. В правовом акте определялись полномочия хана, султанов, биев и батыров, а также их взаимные обязанности и права[8]. Новые законы предусматривали разбор уголовных дел, материальные иски и положение женщин в обществе. «Древний путь» получил широкое признание в обществе, где нормы адата и шариата были оптимально сближены и обеспечивали надлежащее урегулирование общественных отношений кочевников-скотоводов. Юридическое закрепление в научной литературе именуется как «бийская революция», согласно которой хан, ограничив права аристократии, опирался на биев.[9].
Высшей представительно-законодательной властью продолжал оставаться Маслихат (каз. Маслихат), в состав которого входили все представители, предводители казахских общин и влиятельные султаны. На каждое заседание Маслихата собиралось огромное количество народа. Собрание проводилось раз в год. Полномочия хана в результате реформ начала XVII века были существенно ограничены[9].
Объяснение:
Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани.
Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий досвід боротьби проти польських панів і турецько-татарських завойовників. Запорізька Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці.
Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами.
Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів.
Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: саджали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів.
Гайдамацьке повстання 1750 року
+Виступи селян на Правобережжі й у Галичині тривали, а 1750 року перетворилися на могутнє антифеодальне повстання. На до селянським загонам прийшли гайдамаки, очолювані М. Сухим, П. Тараном, О. Письменним, Ляхом, М. Теслею. Повстанці вбивали феодалів і ксьондзів, палили й руйнували замки, костьоли, знищували боргові документи й архіви. Загони повстанців узяли Умань, Вінницю, Чигирин, Корсунь і Фастів.
Объяснение:
Дальнейшее развитие казахского государства потребовало новых правовых реформ, которые в начале XVII века провёл Есим-хан. Новый свод законов сохранился в памяти народа как «Древний путь Есим-хана» (каз. Есім ханның ескі жолы). Также упоминается как старый[5] и исконный[6].
Формально это было дополнением к старым законам[7]. В правовом акте определялись полномочия хана, султанов, биев и батыров, а также их взаимные обязанности и права[8]. Новые законы предусматривали разбор уголовных дел, материальные иски и положение женщин в обществе. «Древний путь» получил широкое признание в обществе, где нормы адата и шариата были оптимально сближены и обеспечивали надлежащее урегулирование общественных отношений кочевников-скотоводов. Юридическое закрепление в научной литературе именуется как «бийская революция», согласно которой хан, ограничив права аристократии, опирался на биев.[9].
Высшей представительно-законодательной властью продолжал оставаться Маслихат (каз. Маслихат), в состав которого входили все представители, предводители казахских общин и влиятельные султаны. На каждое заседание Маслихата собиралось огромное количество народа. Собрание проводилось раз в год. Полномочия хана в результате реформ начала XVII века были существенно ограничены[9].