в древней греции было много странствующих певцов. переходя из города в город, они распевали длинные песни о богах и героях, сражениях и подвигах. их радостно при дворах правителей.
до наших дней дошли две самые известные древнегреческие поэмы, которые повествуют о троянской войне и связанных с ней событиях. это «илиада» и «одиссея».
гомер
считается, что их сочинил гомер. он жил примерно в viii веке до н. э. и был слепым. таким он и предстает перед нами в скульптурных изображениях.
как началась троянская война? древнегреческие мифы об этом говорят следующее.
к царевичу малоазиатского города трои парису обратились три богини, чтобы он рассудил, кому их них, как самой прекрасной, должно было достаться яблоко. гера, жена зевса, пообещала ему в награду силу и власть, афина - славу побед и мудрость, а афродита - любовь прекрасной елены, красивейшей женщины на земле. прельстился парис наградой афродиты и присудил яблоко ей. отныне афродита начала содействовать парису во всех его делах, а афина и гера возненавидели его. афродита парису украсть елену, жену спартанского царя менелая. елена и парис стали жить в трое. оскорбленный менелай собрал многочисленное войско, которое возглавил агамемнон, царь микен. воины осадили трою. так началась война, которую назвали троянской.
о чем рассказывает «илиада»
эта поэма описывает последний, десятый, год осады трои. долгие девять лет осады были позади. каждая сторона надеялась на победу. и троянцев, и их противников — ахейцев поддерживали боги.
вспомните! кто такие ахейцы?
на стороне греков были афина и посейдон, троянцам покровительствовали аполлон, афродита и сам зевс. но даже великий громовержец был не в силах изменить судьбу трои, ее гибель оказалась предопределена.
самым известным греческим воином был ахиллес, который славился не только своей храбростью, но и неуязвимостью.
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).
1. древние певцы и сказители. гомер
в древней греции было много странствующих певцов. переходя из города в город, они распевали длинные песни о богах и героях, сражениях и подвигах. их радостно при дворах правителей.
до наших дней дошли две самые известные древнегреческие поэмы, которые повествуют о троянской войне и связанных с ней событиях. это «илиада» и «одиссея».
гомер
считается, что их сочинил гомер. он жил примерно в viii веке до н. э. и был слепым. таким он и предстает перед нами в скульптурных изображениях.
как началась троянская война? древнегреческие мифы об этом говорят следующее.
к царевичу малоазиатского города трои парису обратились три богини, чтобы он рассудил, кому их них, как самой прекрасной, должно было достаться яблоко. гера, жена зевса, пообещала ему в награду силу и власть, афина - славу побед и мудрость, а афродита - любовь прекрасной елены, красивейшей женщины на земле. прельстился парис наградой афродиты и присудил яблоко ей. отныне афродита начала содействовать парису во всех его делах, а афина и гера возненавидели его. афродита парису украсть елену, жену спартанского царя менелая. елена и парис стали жить в трое. оскорбленный менелай собрал многочисленное войско, которое возглавил агамемнон, царь микен. воины осадили трою. так началась война, которую назвали троянской.
о чем рассказывает «илиада»
эта поэма описывает последний, десятый, год осады трои. долгие девять лет осады были позади. каждая сторона надеялась на победу. и троянцев, и их противников — ахейцев поддерживали боги.
вспомните! кто такие ахейцы?
на стороне греков были афина и посейдон, троянцам покровительствовали аполлон, афродита и сам зевс. но даже великий громовержец был не в силах изменить судьбу трои, ее гибель оказалась предопределена.
самым известным греческим воином был ахиллес, который славился не только своей храбростью, но и неуязвимостью.
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).