Римський імператор, який правив у 284—305 роках н. е. Діоклетіан відомий тим, що жорстоко переслідував християн. Один з його указів вимагав знищувати копії Святих Писань. Незважаючи на його спроби знищити всі рукописи перших християн, тисячі стародавніх рукописів і фрагментів збереглися до наших днів. (Див. додаток А3, «Як Біблія дійшла до наших днів».)
Діоклетіан народився у римській провінції Далмація. При народженні йому дали ім’я Діокл; його повне ім’я — Гай Аврелій Валерій Діоклетіан. У 285 році н. е. він став єдиновладним правителем Римської імперії. Діоклетіан провів реформи, які стосувалися різних сфер життя і до зміцнити імперію. Він здійснив новий адміністративний поділ і запровадив тетрархію, тобто чотиривладдя. Діоклетіан також поділив імперію на східну і західну частини, що, на думку деяких істориків, стало передумовою виникнення Візантійської імперії. У 305 році н. е. Діоклетіан зрікся влади і через кілька років помер; під кінець життя він повністю розчарувався у своїх наступниках, які ніяк не могли поділити владу.
Завершальні роки правління Діоклетіана ввійшли в історію як період останнього найжорстокішого гоніння християн. Серед причин такого гоніння називають бажання влади відновити цілковиту єдність імперії,— а нова релігія, як вважалося, сприяла сепаратистським настроям,— і вплив філософів, які виступали проти християн. Ще однією причиною міг бути вплив Діоклетіанового наступника, Галерія,— фанатичного послідовника традиційної римської релігії.
Реформа́ция (от лат. reformatio — исправление, восстановление) — массовое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе в XVI веке, направленное на реформирование церкви в соответствии с её первоначальными канонами. Помимо религиозных Реформация также включала в себя политические, экономические и культурные аспекты.
Её началом принято считать выступление доктора богословия Виттенбергского университета Мартина Лютера: 31 октября 1517 года он прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов» , в которых выступал против существующих злоупотреблений католической церкви, в частности против продажи индульгенций. Концом Реформации можно считать подписание Вестфальского мира 1648 года, по итогам которого религиозный фактор перестал играть важную роль в европейской политике.
Основной причиной Реформации являлось недовольство различных слоёв населения Европы моральным разложением католической церкви, которое сопровождалось экономической узурпацией, созданием препятствий на пути централизации власти и развития капитализма.
Одним из основных последствий реформационного движения стало появление протестантизма, который получил распространение во всей Европе в вероучениях Лютера (Германия, скандинавские страны, Прибалтика) , Жана Кальвина (Швейцария, Шотландия, Нидерланды, Франция, Англия) и учении анабаптистов.
Реакционные меры, предпринятые католической церковью и иезуитами для борьбы с Реформацией, получили название Контрреформация.
Начало Реформации в Германии.
В Германии, которая к началу XVI века всё ещё оставалась политически раздробленным государством, недовольство церковью разделяли практически все сословия: крестьян разоряла церковная десятина и посмертные поборы, продукция ремесленников не могла конкурировать с продукцией монастырей, которая не облагалась налогом, церковь расширяла свои земельные владения в городах, угрожая превратить горожан в пожизненных должников [8]. Всё это, а также огромные суммы денег, которые Ватикан вывозил из Германии, и моральное разложение духовенства, послужило к выступлению Мартина Лютера, который 31 октября 1517 года прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов» . В них доктор богословия выступал против продажи индульгенций и власти Папы над отпущением грехов. В проповедуемом им учении он провозглашал, что церковь и духовенство не являются посредником между человеком и Богом. Он объявил ложными претензии папской церкви на то, что она может давать людям посредством таинств «отпущение грехов» и души» в силу особых полномочий от Бога, которыми она якобы наделена. Основное положение, выдвинутое Лютером, гласило, что человек достигает души» (или «оправдания» ) не через церковь и её обряды, а при веры, даруемой ему непосредственно Богом.
Римський імператор, який правив у 284—305 роках н. е. Діоклетіан відомий тим, що жорстоко переслідував християн. Один з його указів вимагав знищувати копії Святих Писань. Незважаючи на його спроби знищити всі рукописи перших християн, тисячі стародавніх рукописів і фрагментів збереглися до наших днів. (Див. додаток А3, «Як Біблія дійшла до наших днів».)
Діоклетіан народився у римській провінції Далмація. При народженні йому дали ім’я Діокл; його повне ім’я — Гай Аврелій Валерій Діоклетіан. У 285 році н. е. він став єдиновладним правителем Римської імперії. Діоклетіан провів реформи, які стосувалися різних сфер життя і до зміцнити імперію. Він здійснив новий адміністративний поділ і запровадив тетрархію, тобто чотиривладдя. Діоклетіан також поділив імперію на східну і західну частини, що, на думку деяких істориків, стало передумовою виникнення Візантійської імперії. У 305 році н. е. Діоклетіан зрікся влади і через кілька років помер; під кінець життя він повністю розчарувався у своїх наступниках, які ніяк не могли поділити владу.
Завершальні роки правління Діоклетіана ввійшли в історію як період останнього найжорстокішого гоніння християн. Серед причин такого гоніння називають бажання влади відновити цілковиту єдність імперії,— а нова релігія, як вважалося, сприяла сепаратистським настроям,— і вплив філософів, які виступали проти християн. Ще однією причиною міг бути вплив Діоклетіанового наступника, Галерія,— фанатичного послідовника традиційної римської релігії.
Реформа́ция (от лат. reformatio — исправление, восстановление) — массовое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе в XVI веке, направленное на реформирование церкви в соответствии с её первоначальными канонами. Помимо религиозных Реформация также включала в себя политические, экономические и культурные аспекты.
Её началом принято считать выступление доктора богословия Виттенбергского университета Мартина Лютера: 31 октября 1517 года он прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов» , в которых выступал против существующих злоупотреблений католической церкви, в частности против продажи индульгенций. Концом Реформации можно считать подписание Вестфальского мира 1648 года, по итогам которого религиозный фактор перестал играть важную роль в европейской политике.
Основной причиной Реформации являлось недовольство различных слоёв населения Европы моральным разложением католической церкви, которое сопровождалось экономической узурпацией, созданием препятствий на пути централизации власти и развития капитализма.
Одним из основных последствий реформационного движения стало появление протестантизма, который получил распространение во всей Европе в вероучениях Лютера (Германия, скандинавские страны, Прибалтика) , Жана Кальвина (Швейцария, Шотландия, Нидерланды, Франция, Англия) и учении анабаптистов.
Реакционные меры, предпринятые католической церковью и иезуитами для борьбы с Реформацией, получили название Контрреформация.
Начало Реформации в Германии.
В Германии, которая к началу XVI века всё ещё оставалась политически раздробленным государством, недовольство церковью разделяли практически все сословия: крестьян разоряла церковная десятина и посмертные поборы, продукция ремесленников не могла конкурировать с продукцией монастырей, которая не облагалась налогом, церковь расширяла свои земельные владения в городах, угрожая превратить горожан в пожизненных должников [8]. Всё это, а также огромные суммы денег, которые Ватикан вывозил из Германии, и моральное разложение духовенства, послужило к выступлению Мартина Лютера, который 31 октября 1517 года прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов» . В них доктор богословия выступал против продажи индульгенций и власти Папы над отпущением грехов. В проповедуемом им учении он провозглашал, что церковь и духовенство не являются посредником между человеком и Богом. Он объявил ложными претензии папской церкви на то, что она может давать людям посредством таинств «отпущение грехов» и души» в силу особых полномочий от Бога, которыми она якобы наделена. Основное положение, выдвинутое Лютером, гласило, что человек достигает души» (или «оправдания» ) не через церковь и её обряды, а при веры, даруемой ему непосредственно Богом.