В российской историографии опричниной называют часть государственной политики в Русском государстве с 1565 по 1572 годы, состоявшей в реализации чрезвычайных репрессивных мер, конфискации феодального имущества и земель в пользу государства, борьбе с предполагаемой изменой в среде боярско-княжеской знати, заключавшейся в применении массовых казней[1][2]. В Большой российской энциклопедии опричнина рассматривается как период в истории России, когда функционирование самодержавной власти приняло форму террористической деспотии[2].
Опричниками назывались государственные люди, составлявшие личную гвардию царя Ивана Васильевича и непосредственно осуществлявшие политику опричнины[3].
Після завершення Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися поза владою французького короля. Боротьбою за їх приєднання була сповнена друга половина XV ст. Головну роль у завершенні об'єднання Франції відіграв Людовік XI (1461-1483 pp.).
Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об'єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку саму політику, як і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва сталася у 1477р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI був у захопленні від смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила існування. Крім Бургундії, Людовік зумів приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.
Син Людовика XI — Карл VIII (1483-1498 pp.) приєднав останнє володіння, яке зберігало самостійність, — герцогство Бретань (1491 р.). Так закінчився тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за династії Валуа. У XVІ ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.
Опричниками назывались государственные люди, составлявшие личную гвардию царя Ивана Васильевича и непосредственно осуществлявшие политику опричнины[3].
Після завершення Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися поза владою французького короля. Боротьбою за їх приєднання була сповнена друга половина XV ст. Головну роль у завершенні об'єднання Франції відіграв Людовік XI (1461-1483 pp.).
Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об'єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку саму політику, як і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва сталася у 1477р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI був у захопленні від смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила існування. Крім Бургундії, Людовік зумів приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.
Син Людовика XI — Карл VIII (1483-1498 pp.) приєднав останнє володіння, яке зберігало самостійність, — герцогство Бретань (1491 р.). Так закінчився тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за династії Валуа. У XVІ ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.