Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
1. Реорганизация местного управления.2. Судебная реформа.3. Военная реформа.4. Реформы в сфере образования и печати.5. Значение реформ.6. Александр III.7. Изменения в системе местного управления.8. Изменения в области образования и печати.
Основные направления и этапы.
К середине XIX в. явственно проявилось отставание России от передовых капиталистических государств в экономической и социально-политической сферах. Международные события середины века показали ее значительное ослабление и во внешнеполитической области. Поэтому главной целью внутренней политики правительства во второй половине XIX в. было приведение экономической и социально-политической системы России в соответствие с потребностями времени. Одновременно внутренняя политика была направлена на сохранение самодержавия и господствующего положения дворян.
На внутреннюю политику оказывали влияние многие факторы: поступательное экономическое развитие (укрепление капиталистического уклада), изменения в социальной структуре (появление новых классов и социальных слоев), мощный подъем общественного движения.
Во внутренней политике России второй половины XIX в. выделяются три этапа. Первый — подготовка и осуществление крестьянской реформы. Второй — проведение реформ 60-70-х годов. Третий — изменение в 80-90-х годах правительственного курса, усиление в нем консервативных тенденций
Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
Основные направления и этапы.
К середине XIX в. явственно проявилось отставание России от передовых капиталистических государств в экономической и социально-политической сферах. Международные события середины века показали ее значительное ослабление и во внешнеполитической области. Поэтому главной целью внутренней политики правительства во второй половине XIX в. было приведение экономической и социально-политической системы России в соответствие с потребностями времени. Одновременно внутренняя политика была направлена на сохранение самодержавия и господствующего положения дворян.
На внутреннюю политику оказывали влияние многие факторы: поступательное экономическое развитие (укрепление капиталистического уклада), изменения в социальной структуре (появление новых классов и социальных слоев), мощный подъем общественного движения.
Во внутренней политике России второй половины XIX в. выделяются три этапа. Первый — подготовка и осуществление крестьянской реформы. Второй — проведение реформ 60-70-х годов. Третий — изменение в 80-90-х годах правительственного курса, усиление в нем консервативных тенденций