Раннее Средневековье[1] — период европейской истории, начавшийся после падения Западной Римской империи. Длился около шести веков, приблизительно с 476 по 1100 год. В эпоху раннего Средневековья произошло Великое переселение народов, появились викинги, возникли королевства остготов в Италии и вестготов в Аквитании и на Пиренейском полуострове и образовалось Франкское государство, в период своего расцвета занимавшее большую часть Западной Европы. Северная Африка и Испания вошли в состав Арабского халифата, на Британских островах существовало множество небольших государств англов, саксов и кельтов, появились государства в Скандинавии, а также в центральной и восточной Европе: Великая Моравия и Киевская Русь.
Історія середньовічних королівств - це дзеркало європейської історії. Дивлячись на нього можна відтворити шлях, який пройшли європейці за тисячоліття.
Вожді варварських племен, що зруйнували Західну Римську імперію не були правителями. Вони очолювали дружину, а все плем'я йшло за прадавнішніми звичаями, у яких вождю було чітко відведене місце. Єдине, що відрізняло вождя від інших воїнів, це особливий спис (щось на зразок капітанської пов'язки у футболі). У дружині панували звичаї бойової рівності та братерства. Військову здобич ділили порівну. Вождь був на чолі, доки демонстрував свою силу та удачу. Старий та невдаха влади позбавлявся.
Країни Сходу розвивались принципово по-іншому, ніж країни Європи. Європейський розвиток схожий на піднімання шаблями драбини - щоразу вперед і вверх (лінійно-поступово). Розвиток східний - як тісно стиснуті витки пружини, рух по колу (циклічний). Не треба думати, що на Схожі розвитку не було. До XIV ст. Європа завжди була бідніша ніж країни Сходу. А багатство це об'єктивний показник нормального розвитку. Отже, Схід розвивався, інколи навіть процвітав, але змін соціальної структури не відбувалося. Кожен мав стільки, скільки йому положено відповідно до його становища в державі та суспільстві. Держава була сильною і контролювала всіх і все. Якщо якийсь власник намагався багатіти, збільшуючи свою приватну власність, то його швидко ставили на місце. На чолі днржави стояв обожнюваний, чи наділений іншим чином священною владою правитель, який мав право розпоряджатися майном чи життям підданих.
Раннее Средневековье[1] — период европейской истории, начавшийся после падения Западной Римской империи. Длился около шести веков, приблизительно с 476 по 1100 год. В эпоху раннего Средневековья произошло Великое переселение народов, появились викинги, возникли королевства остготов в Италии и вестготов в Аквитании и на Пиренейском полуострове и образовалось Франкское государство, в период своего расцвета занимавшее большую часть Западной Европы. Северная Африка и Испания вошли в состав Арабского халифата, на Британских островах существовало множество небольших государств англов, саксов и кельтов, появились государства в Скандинавии, а также в центральной и восточной Европе: Великая Моравия и Киевская Русь.
Історія середньовічних королівств - це дзеркало європейської історії. Дивлячись на нього можна відтворити шлях, який пройшли європейці за тисячоліття.
Вожді варварських племен, що зруйнували Західну Римську імперію не були правителями. Вони очолювали дружину, а все плем'я йшло за прадавнішніми звичаями, у яких вождю було чітко відведене місце. Єдине, що відрізняло вождя від інших воїнів, це особливий спис (щось на зразок капітанської пов'язки у футболі). У дружині панували звичаї бойової рівності та братерства. Військову здобич ділили порівну. Вождь був на чолі, доки демонстрував свою силу та удачу. Старий та невдаха влади позбавлявся.
Країни Сходу розвивались принципово по-іншому, ніж країни Європи. Європейський розвиток схожий на піднімання шаблями драбини - щоразу вперед і вверх (лінійно-поступово). Розвиток східний - як тісно стиснуті витки пружини, рух по колу (циклічний). Не треба думати, що на Схожі розвитку не було. До XIV ст. Європа завжди була бідніша ніж країни Сходу. А багатство це об'єктивний показник нормального розвитку. Отже, Схід розвивався, інколи навіть процвітав, але змін соціальної структури не відбувалося. Кожен мав стільки, скільки йому положено відповідно до його становища в державі та суспільстві. Держава була сильною і контролювала всіх і все. Якщо якийсь власник намагався багатіти, збільшуючи свою приватну власність, то його швидко ставили на місце. На чолі днржави стояв обожнюваний, чи наділений іншим чином священною владою правитель, який мав право розпоряджатися майном чи життям підданих.