Вxiii в. руси пришлось вынести тяжелую борьбу с татаро-монгольскими завоевателями, которые владычествовали в землях до xv в. (последнее столетие в более мягкой форме). прямо или косвенно монгольское нашествие способствовало падению политических институтов киевского периода и росту абсолютизма. в xii в. в монголии не существовало централизованного государства, соединение племен было достигнуто в конце xii в. темучином, вождем одного из родов. на общем собрании (“курултае”) представителей всех родов в 1206 г. он был провозглашен великим ханом с именем чингис (“беспредельная сила”).
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).