Після смерті Романа Мстиславича під Завихвостом настає період 40-річної боротьби за владу, який називається "Велика смута", як можна почитати в літописі "Велика смута настала в Землі Руській". Період чвар бояр, іноземного втручання у справи ГВД. 1205-1206 правлять малолітні Данило і Василько при регенстві матері Анни, але у зв*язку з політичними обставинами у державі Анна, як мудра розуміючи, що феодальна анархія виходить з-під контролю, змушена емігрувати з Васильком у Польщу, а Данила відсилає до угорського короля Данила. 1238 уже зрілий Данило укріплюється в Галичі, а Василько отримує Волинь. Нажаль лише 1245р. після вирішальної битви під Ярославом, Данило остаточно повернув під свій контроль Галичину. 1237 відбулася видатна битва під Дорогочином в якій Данило Галицький розбив рицарів хрестоносців Добжинського ордену і остаточно зупинив зазіхання хрестоносців на Руські землі. Данило вів активне політичне життя, брав участь у боротьбі за австрійський трон і його вдалося посадити свого сина Романа на престол на короткий час. Данило здійснив походи на Чехію і Сілезію, таким чином у Європі було відоме ім*я Д.Галицький. Також дипломатичним заходам сприяли династичні шлюби його синів. З ініціативи Данила було побудовано перлину України, м.Львів і названо на честь старшого сина - Лева. Папа Римський зважаючи на загрозу монголо-татарської навали прагне залучити Д.Галицького до хрестовго походу, який він хоче організувати і надсилає йому королівську корону. Перший раз Данило відхилив пропозицію з політичних міркувань, але вдруге прийняв її, оскільки піклувався про добробут держави. В Дорогочині папський легат Опізо коронував Данила Галицького і Данило став першим королем у історії України. Хрестовий похід не був підтриманий європейськими монархами, але Данило не зважав на це і продовжував боротьбу з татарами про що свідчать події 1254р. коли він розбив татарського воєводу хана Куремсу. Золота Орда висилає проти нього і Польші велике військо на чолі з Бурундаєм і Данило під тиском обставин змушений підкоритись хану. Данилу не вдалось здійснити свого наміру повністю знищити ворога, але і Золотій Орді не вдалось зруйнувати зміцнілу за час правління Данила Галицького державу. У 1264р. король Д. Галицький помер у Холмі і був похований у церкві Богородиці, яку спорудив. Літописець так пише про нього: " Сей же Данило був князеи добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братольбством він світився зі своїм братом Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні". Данило Галицький в історії України залишив про себе гарну пам*ять, як мудрий правитель і хоробрий воїн!
Данило Романович чи Данило Галицький (1201 - 1264), правитель князівств Галичини та Волині (тепер відповідно в Польщі та Україні), який став одним із наймогутнішим князів східно-центральної Європи. Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Внутрішня політика:
- Вів боротьбу із феодальними міжусобицями;
- Реформував армію;
- Приборкав амбіції бояр;
- Намагався вестернізувати суспільство;
- Заснував у Галичі православну митрополію;
Щодо зовнішньої політики, то після монгольських набігів (1240–41) він був змушений визнати сюзереність хана. Незважаючи на визнану вірність хану, він налагодив тісні стосунки зі своїми західними сусідами, сподіваючись таким чином забезпечити вірних собі союзників, які підтримають його спробу повалити монгольських панів. Щоб досягти цього плану, він проводив династичну політику одружень з Угорщиною, Австрією та Литвою і пообіцяв визнати папу главою церкви у своєму царстві.
Однак жодної військової до не було, і в 1256 році Данило розпочав власний похід і вигнав монголів з Волині (бл. 1257). Але в 1260 р. інша монгольська сила вступила на Волинь і змусила Данила знищити укріплені ним споруди у своїх великих містах. Данило, відмовившись від планів опору, прожив решту життя як слухняний, але неохочий, васал хана.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.
Після смерті Романа Мстиславича під Завихвостом настає період 40-річної боротьби за владу, який називається "Велика смута", як можна почитати в літописі "Велика смута настала в Землі Руській". Період чвар бояр, іноземного втручання у справи ГВД. 1205-1206 правлять малолітні Данило і Василько при регенстві матері Анни, але у зв*язку з політичними обставинами у державі Анна, як мудра розуміючи, що феодальна анархія виходить з-під контролю, змушена емігрувати з Васильком у Польщу, а Данила відсилає до угорського короля Данила. 1238 уже зрілий Данило укріплюється в Галичі, а Василько отримує Волинь. Нажаль лише 1245р. після вирішальної битви під Ярославом, Данило остаточно повернув під свій контроль Галичину. 1237 відбулася видатна битва під Дорогочином в якій Данило Галицький розбив рицарів хрестоносців Добжинського ордену і остаточно зупинив зазіхання хрестоносців на Руські землі. Данило вів активне політичне життя, брав участь у боротьбі за австрійський трон і його вдалося посадити свого сина Романа на престол на короткий час. Данило здійснив походи на Чехію і Сілезію, таким чином у Європі було відоме ім*я Д.Галицький. Також дипломатичним заходам сприяли династичні шлюби його синів. З ініціативи Данила було побудовано перлину України, м.Львів і названо на честь старшого сина - Лева. Папа Римський зважаючи на загрозу монголо-татарської навали прагне залучити Д.Галицького до хрестовго походу, який він хоче організувати і надсилає йому королівську корону. Перший раз Данило відхилив пропозицію з політичних міркувань, але вдруге прийняв її, оскільки піклувався про добробут держави. В Дорогочині папський легат Опізо коронував Данила Галицького і Данило став першим королем у історії України. Хрестовий похід не був підтриманий європейськими монархами, але Данило не зважав на це і продовжував боротьбу з татарами про що свідчать події 1254р. коли він розбив татарського воєводу хана Куремсу. Золота Орда висилає проти нього і Польші велике військо на чолі з Бурундаєм і Данило під тиском обставин змушений підкоритись хану. Данилу не вдалось здійснити свого наміру повністю знищити ворога, але і Золотій Орді не вдалось зруйнувати зміцнілу за час правління Данила Галицького державу. У 1264р. король Д. Галицький помер у Холмі і був похований у церкві Богородиці, яку спорудив. Літописець так пише про нього: " Сей же Данило був князеи добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братольбством він світився зі своїм братом Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні". Данило Галицький в історії України залишив про себе гарну пам*ять, як мудрий правитель і хоробрий воїн!
Данило Романович чи Данило Галицький (1201 - 1264), правитель князівств Галичини та Волині (тепер відповідно в Польщі та Україні), який став одним із наймогутнішим князів східно-центральної Європи. Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Внутрішня політика:
- Вів боротьбу із феодальними міжусобицями;
- Реформував армію;
- Приборкав амбіції бояр;
- Намагався вестернізувати суспільство;
- Заснував у Галичі православну митрополію;
Щодо зовнішньої політики, то після монгольських набігів (1240–41) він був змушений визнати сюзереність хана. Незважаючи на визнану вірність хану, він налагодив тісні стосунки зі своїми західними сусідами, сподіваючись таким чином забезпечити вірних собі союзників, які підтримають його спробу повалити монгольських панів. Щоб досягти цього плану, він проводив династичну політику одружень з Угорщиною, Австрією та Литвою і пообіцяв визнати папу главою церкви у своєму царстві.
Однак жодної військової до не було, і в 1256 році Данило розпочав власний похід і вигнав монголів з Волині (бл. 1257). Але в 1260 р. інша монгольська сила вступила на Волинь і змусила Данила знищити укріплені ним споруди у своїх великих містах. Данило, відмовившись від планів опору, прожив решту життя як слухняний, але неохочий, васал хана.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.