У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
После смерти императора Павла 2 временное управление страной перешло в руки Верховного тайного совета, который под давлением бояр предложил анне Иоанновне возглавить государство. Случилось это в 1730 году. Императрица Анна Иоанновна пришла к власти также в результате переворота. Сразу после смерти Петра Верховный Совет призвал на престол Анну, обязав ее подписать манифест, по которому Анне, как императрице запрещалось вступать в брак, назначать себе приемника, объявлять войну, заключать мир и перемирие, лишать служащих званий, а также императрица обязана была передать управление армией Верховному совету. Это была попытка дворянских семей ограничить власть императрицы, тем самым сфокусировав ее в своих руках. Духовенство и армия узнали об этом манифесте, поднялся бунт, в результате которого императрица Анна Иоанновна публично разорвала манифест ею подписанный.
После своего установления на престоле Анна первым делом упразднила Верховный тайный Совет. Долгорукие, которые руководили Советом, и были инициаторами манифеста, были сосланы. В целом императрица желал оградить род Петра от власти. Все, кто был связан с умершим Петром 2, были удалены от власти. Императрица Анна Иоанновна желала передать в последующем престол потомкам Ивана Алексеевича. В результате ко двору была призвана Анна Леопольдовна, племянница царя Ивана Алексеевича.
Правление Анны Иоанновны характеризуется появление в России огромного количества иностранцев, которые приехали вместе с Анной, главным образом из Курляндии. Почти все приехавшие заняли важные посты при дворе. Немец Бирон был фаворитом императрицы, которая назначила его на должность первого министра государства.
Императрица Анна Иоанновна прекрасно понимала, что в стране смута и власть можно удержать только силой. В результате она сформировала новый полк, Измайловский, который подчинялся только императрице и был ее опорой в управлении страной.
В 1733 году императрица отправила русские войска в Польшу, чтобы утвердить на престоле короля Августа 3. В это время в Польше шла борьба за власть. Франция поддержала Лещинского, Россия и Австрия Августа. Борьба внутри Польши продолжилась до 1735 года. В результате польским королем стал Август 3, при непосредственной русской армии.
В 1735 году императрица Анна подала повод для войны с Турцией. Императрица. Желая наладить отношения с Персией, Анна передала ей в управление прикаспийские земли. Крымский хан, узнав об это, отправил туда войска для захвата этой территории. В результате осенью 1735 года была объявлена русско-турецкая война, продлившаяся 4 года. Сразу же после объявления войны русская армия под командованием генерала Леонтьева отправилась в Крым, но плохая погода и перебои с поставками провизии вынудили армию вернуться. В следующем году был предпринят новый крымский поход, руководил которым генерал-фельдмаршал Миних. Этот поход был успешным. В течение трех лет войны россияне смогли захватить крепости Очаков, Азов и Хотин. Турки терпели поражение и были вынуждены пойти на мир, который был подписан в 1739 году в Белграде. По Белградскому мирному договору между Россией и Турцией, Россия получала крепость Азов, но была вынуждена разрушить все ее укрепления, а также большую часть территории правобережной Украины. Главного же, выхода в азовское море, России добиться не дулось.
В 1740 году Анна Леопольдовна родила сына Ивана, который был тут же провозглашен русским императором. В этом же году Анна Иоанновна заболела и, предчувствуя скорую смерть, назначила Бирона опекуном над юным императором. В октябре 1740 года императрица Анна Иоанновна умерла.
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Объяснение:
После смерти императора Павла 2 временное управление страной перешло в руки Верховного тайного совета, который под давлением бояр предложил анне Иоанновне возглавить государство. Случилось это в 1730 году. Императрица Анна Иоанновна пришла к власти также в результате переворота. Сразу после смерти Петра Верховный Совет призвал на престол Анну, обязав ее подписать манифест, по которому Анне, как императрице запрещалось вступать в брак, назначать себе приемника, объявлять войну, заключать мир и перемирие, лишать служащих званий, а также императрица обязана была передать управление армией Верховному совету. Это была попытка дворянских семей ограничить власть императрицы, тем самым сфокусировав ее в своих руках. Духовенство и армия узнали об этом манифесте, поднялся бунт, в результате которого императрица Анна Иоанновна публично разорвала манифест ею подписанный.
После своего установления на престоле Анна первым делом упразднила Верховный тайный Совет. Долгорукие, которые руководили Советом, и были инициаторами манифеста, были сосланы. В целом императрица желал оградить род Петра от власти. Все, кто был связан с умершим Петром 2, были удалены от власти. Императрица Анна Иоанновна желала передать в последующем престол потомкам Ивана Алексеевича. В результате ко двору была призвана Анна Леопольдовна, племянница царя Ивана Алексеевича.
Правление Анны Иоанновны характеризуется появление в России огромного количества иностранцев, которые приехали вместе с Анной, главным образом из Курляндии. Почти все приехавшие заняли важные посты при дворе. Немец Бирон был фаворитом императрицы, которая назначила его на должность первого министра государства.
Императрица Анна Иоанновна прекрасно понимала, что в стране смута и власть можно удержать только силой. В результате она сформировала новый полк, Измайловский, который подчинялся только императрице и был ее опорой в управлении страной.
В 1733 году императрица отправила русские войска в Польшу, чтобы утвердить на престоле короля Августа 3. В это время в Польше шла борьба за власть. Франция поддержала Лещинского, Россия и Австрия Августа. Борьба внутри Польши продолжилась до 1735 года. В результате польским королем стал Август 3, при непосредственной русской армии.
В 1735 году императрица Анна подала повод для войны с Турцией. Императрица. Желая наладить отношения с Персией, Анна передала ей в управление прикаспийские земли. Крымский хан, узнав об это, отправил туда войска для захвата этой территории. В результате осенью 1735 года была объявлена русско-турецкая война, продлившаяся 4 года. Сразу же после объявления войны русская армия под командованием генерала Леонтьева отправилась в Крым, но плохая погода и перебои с поставками провизии вынудили армию вернуться. В следующем году был предпринят новый крымский поход, руководил которым генерал-фельдмаршал Миних. Этот поход был успешным. В течение трех лет войны россияне смогли захватить крепости Очаков, Азов и Хотин. Турки терпели поражение и были вынуждены пойти на мир, который был подписан в 1739 году в Белграде. По Белградскому мирному договору между Россией и Турцией, Россия получала крепость Азов, но была вынуждена разрушить все ее укрепления, а также большую часть территории правобережной Украины. Главного же, выхода в азовское море, России добиться не дулось.
В 1740 году Анна Леопольдовна родила сына Ивана, который был тут же провозглашен русским императором. В этом же году Анна Иоанновна заболела и, предчувствуя скорую смерть, назначила Бирона опекуном над юным императором. В октябре 1740 года императрица Анна Иоанновна умерла.