Вступаючи у війну з Російською імперією, Японія мала відразу декілька геополітичних цілей, головними з яких, звичайно, були отримання надзвичайних прав на Корейський півострів, який тоді перебував у сфері впливу Росії. 1895 р. за ініціативою Петербурга Німеччина, Франція і Росія, змусили Японію переглянути нав’язаний Китаю Симоносекський договір і повернути Китаю Ляодунський півострів. Японський уряд був надзвичайно роздратований цим актом і почав готуватися до реваншу. У 1897 р. Росія долучилася до імперіалістичного поділу Китаю, отримавши в оренду терміном на 25 років Квантунський півострів з містом Порт-Артур і домігшись згоди Пекіна на будівництво залізниці, яка мала з’єднати Порт-Артур з Китайською Східною залізницею [5, 605]. Порт-Артур, який став місцем базування головних сил російського флоту, мав надзвичайно важливе положення на Жовтому морі: звідси флот міг постійно тримати під ударом Корейську і Печілійську затоки, тобто найважливіші морські шляхи японських армій у випадку їх висадки в Маньчжурії. Беручи участь у придушенні “боксерського повстання” в Китаї, російські війська зайняли всю Маньчжурію до Ляодунського півострова. З усіх вищенаведених фактів чітко простежується, що саме активна Російська експансія в цьому регіоні спровокувала Японію, яка розглядала ці території, як сферу свого впливу.
Упродовж 1903 р. між обома державами велися перемовини, на яких Японська сторона пропонувала Росії здійснити взаємовигідний обмін: Росія визнає Корею сферою інтересів Японії, а в обмін отримає свободу дій у Маньчжурії. Однак Росія не захотіла відмовитися від своїх корейських амбіцій [5, 596].
Японці вирішили перервати переговори. 4 лютого 1904 р. в присутності імператора Мейдзи відбулася нарада вищих державних діячів, на якому було вирішено розпочати війну. Проти висловився лише секретар Таємної ради Іто Хіробумі, але рішення було прийнято абсолютною більшістю голосів. Усього за місяць до того, коли багато хто говорив про близьку і навіть невідворотну війну, Микола ІІ не вірив у це. Основний аргумент: “Вони не посміють” [2, 207]. Однак Японія посміла.
5 лютого військо-морський аташе Йосіда перерізав телеграфну лінію на північ від Сеула. 6 лютого японський посланник у Петербурзі Куріно заявив про розрив дипломатичних відносин, але через зіпсовану телеграфну лінію російські дипломати і військові в Кореї і Маньчжурії не дізналися про це вчасно. Навіть отримавши це повідомлення, намісник на Далекому Сході генерал Алєксєєв не вважав за потрібне повідомити Порт-Артур і заборонив публікувати звістку в газетах, мотивуючи це небажанням “хвилювати суспільство” [5, 598].
8-9 лютого російський флот був спочатку блокований, а потім і знищений японськими військово-морськими силами в бухті Чімульпо і на зовнішньому рейді Порт-Артура. Незважаючи на безліч свідотств наближення війни, атака застигла російський флот зненацька. Після поразки російського флоту японські війська безперешкодно почали висадку в Маньчжурії і Кореї. За деякий час до того корейський двір просив Росію надіслати до Кореї дві тисячі солдат. За іронією історії замість російських солдат прибули Японські війська.
1 Итальянское Возрождение или Итальянский Ренессанс (итал. Rinascimento [rinaʃʃiˈmento]) был началом общеевропейского Возрождения — периода великих перемен и достижений, который начался в Нидерландах, а затем в Италии в XIV веке и продолжалось вплоть до XVI века, ознаменовав переход от средневековой к современной Европе.
Слово «возрождение» (итал. la rinascita) впервые употребил в 1550 году итальянский художник и историограф Дж. Вазари в работе «Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих». Он назвал «возрождением» деятельность итальянских художников начала XVI века после долгих лет упадка в период «средневековья и варварства».
Французский аналог термина (Ренессанс) использовали историки ХІХ века, первым Жюль Мишле, а затем Якоб Буркхардт. Эпоха Возрождения породила интерес в обществе к культуре классической античности. Время, предшествующее Возрождению гуманисты называли темными веками.
Вступаючи у війну з Російською імперією, Японія мала відразу декілька геополітичних цілей, головними з яких, звичайно, були отримання надзвичайних прав на Корейський півострів, який тоді перебував у сфері впливу Росії. 1895 р. за ініціативою Петербурга Німеччина, Франція і Росія, змусили Японію переглянути нав’язаний Китаю Симоносекський договір і повернути Китаю Ляодунський півострів. Японський уряд був надзвичайно роздратований цим актом і почав готуватися до реваншу. У 1897 р. Росія долучилася до імперіалістичного поділу Китаю, отримавши в оренду терміном на 25 років Квантунський півострів з містом Порт-Артур і домігшись згоди Пекіна на будівництво залізниці, яка мала з’єднати Порт-Артур з Китайською Східною залізницею [5, 605]. Порт-Артур, який став місцем базування головних сил російського флоту, мав надзвичайно важливе положення на Жовтому морі: звідси флот міг постійно тримати під ударом Корейську і Печілійську затоки, тобто найважливіші морські шляхи японських армій у випадку їх висадки в Маньчжурії. Беручи участь у придушенні “боксерського повстання” в Китаї, російські війська зайняли всю Маньчжурію до Ляодунського півострова. З усіх вищенаведених фактів чітко простежується, що саме активна Російська експансія в цьому регіоні спровокувала Японію, яка розглядала ці території, як сферу свого впливу.
Упродовж 1903 р. між обома державами велися перемовини, на яких Японська сторона пропонувала Росії здійснити взаємовигідний обмін: Росія визнає Корею сферою інтересів Японії, а в обмін отримає свободу дій у Маньчжурії. Однак Росія не захотіла відмовитися від своїх корейських амбіцій [5, 596].
Японці вирішили перервати переговори. 4 лютого 1904 р. в присутності імператора Мейдзи відбулася нарада вищих державних діячів, на якому було вирішено розпочати війну. Проти висловився лише секретар Таємної ради Іто Хіробумі, але рішення було прийнято абсолютною більшістю голосів. Усього за місяць до того, коли багато хто говорив про близьку і навіть невідворотну війну, Микола ІІ не вірив у це. Основний аргумент: “Вони не посміють” [2, 207]. Однак Японія посміла.
5 лютого військо-морський аташе Йосіда перерізав телеграфну лінію на північ від Сеула. 6 лютого японський посланник у Петербурзі Куріно заявив про розрив дипломатичних відносин, але через зіпсовану телеграфну лінію російські дипломати і військові в Кореї і Маньчжурії не дізналися про це вчасно. Навіть отримавши це повідомлення, намісник на Далекому Сході генерал Алєксєєв не вважав за потрібне повідомити Порт-Артур і заборонив публікувати звістку в газетах, мотивуючи це небажанням “хвилювати суспільство” [5, 598].
8-9 лютого російський флот був спочатку блокований, а потім і знищений японськими військово-морськими силами в бухті Чімульпо і на зовнішньому рейді Порт-Артура. Незважаючи на безліч свідотств наближення війни, атака застигла російський флот зненацька. Після поразки російського флоту японські війська безперешкодно почали висадку в Маньчжурії і Кореї. За деякий час до того корейський двір просив Росію надіслати до Кореї дві тисячі солдат. За іронією історії замість російських солдат прибули Японські війська.
1 Итальянское Возрождение или Итальянский Ренессанс (итал. Rinascimento [rinaʃʃiˈmento]) был началом общеевропейского Возрождения — периода великих перемен и достижений, который начался в Нидерландах, а затем в Италии в XIV веке и продолжалось вплоть до XVI века, ознаменовав переход от средневековой к современной Европе.
Слово «возрождение» (итал. la rinascita) впервые употребил в 1550 году итальянский художник и историограф Дж. Вазари в работе «Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих». Он назвал «возрождением» деятельность итальянских художников начала XVI века после долгих лет упадка в период «средневековья и варварства».
Французский аналог термина (Ренессанс) использовали историки ХІХ века, первым Жюль Мишле, а затем Якоб Буркхардт. Эпоха Возрождения породила интерес в обществе к культуре классической античности. Время, предшествующее Возрождению гуманисты называли темными веками.