Повесть посвящена прославлению победы русских войск над монголо-татарскими полчищами. Фактический материал автор черпал из летописной повести, а литературным образцом ему служило «Слово о полку Игореве» – он использовал поэтический план и художественные приемы «Слова» . В повести сопоставляются события и настоящего. В этом проявляется, по словам Д. С. Лихачева, пафос исторического замысла. Борьба с половцами здесь осмысливается как борьба за национальную независимость.
В «Задонщине» выражено поэтическое отношение автора к событиям Куликовской битвы. Его рассказ, как и в «Слове о полку Игореве» , переносится из одного места в другое: из Москвы на Куликовское поле, снова в Москву, в Новгород, опять на Куликово поле. Настоящее переплетается с воспоминаниями о Сам автор охарактеризовал свое произведение как «жалость и похвалу великому князю Дмитрию Ивановичу» . «Жалость» — это плач по погибшим. «Похвала» — слава мужеству и воинской доблести русских, считает один из современных ученых.
Після монголо-татарської навали володимиро-суздальські князі провадили принципово іншу політику, ніж князі українських земель. Політика володимиро-суздальських, а згодом і московських князів у відносинах з Ордою полягала в тому, щоб виявами максимальної лояльності до ординських ханів, боротьбою зі спробами повстань забезпечити собі владу та право збирати данину й відсилати її в Орду.
У той час як Данило Галицький збирав коаліції для боротьби з монголо-татарами, будував фортеці та воював з ординським темником Куремсою, володимиро-суздальський князь Олександр Невський став названим сином руйнівника Києва хана Батия, сприяв розправі монголо-татар над його власним братом Андрієм, а в 1257 р. влаштував вкрай жорстокі кари тим мешканцям Новгорода, які не хотіли проведення перепису й виплати монголо-татарам поголовної данини.
В «Задонщине» выражено поэтическое отношение автора к событиям Куликовской битвы. Его рассказ, как и в «Слове о полку Игореве» , переносится из одного места в другое: из Москвы на Куликовское поле, снова в Москву, в Новгород, опять на Куликово поле. Настоящее переплетается с воспоминаниями о Сам автор охарактеризовал свое произведение как «жалость и похвалу великому князю Дмитрию Ивановичу» . «Жалость» — это плач по погибшим. «Похвала» — слава мужеству и воинской доблести русских, считает один из современных ученых.
Після монголо-татарської навали володимиро-суздальські князі провадили принципово іншу політику, ніж князі українських земель. Політика володимиро-суздальських, а згодом і московських князів у відносинах з Ордою полягала в тому, щоб виявами максимальної лояльності до ординських ханів, боротьбою зі спробами повстань забезпечити собі владу та право збирати данину й відсилати її в Орду.
У той час як Данило Галицький збирав коаліції для боротьби з монголо-татарами, будував фортеці та воював з ординським темником Куремсою, володимиро-суздальський князь Олександр Невський став названим сином руйнівника Києва хана Батия, сприяв розправі монголо-татар над його власним братом Андрієм, а в 1257 р. влаштував вкрай жорстокі кари тим мешканцям Новгорода, які не хотіли проведення перепису й виплати монголо-татарам поголовної данини.
Объяснение: