Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Бояре Строгановы основали на Урале солеваренные заводы и для охраны своих владений пригласили казаков во главе с Ермаком. Тимофей Ермак продвигается вглубь Восточной Сибири и перейдя Уральский хребет продолжил завоевание Сибири. Иван Грозный присоединил Сибирское ханство к землям Московии. Русские переселенцы целыми селами переселяются в Восточную Сибирь и основывают города Томск, Красноярск, Березов, Тобольск. Обширная малозаселенная территория стала для русских правителей местом ссылок и каторги для преступников. Суровые климатические условия сибирского региона замедляли производственное развитие коренных народов. Малочисленные роды аборигенов проживали в большой отдаленности друг от друга. Главным занятием были охота и рыболовство, собирательство. С присоединением этих земель к России жизнь коренного населения сильно изменилась. Торговые люди привозили промышленные товары, которые обменивали на шкуры пушных зверей. Постепенно в городах основывались государственные учреждения, торговые дома. Прибывшие крестьяне начали вырубать леса у рек и озер для своих полей. Ремесленники открывали свои мастерские и продавали свою продукцию местному населению. Отсталый народ не знавший азов торговли нередко был обманут. С освоением Сибири не только обогатилась царская казна, но не остались в стороне военные, служивые люди и поселенцы. Местное население попало под власть русского царя и вынуждено было адаптироваться ко всем новшествам происходивших на их земле.
Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Объяснение:
Бояре Строгановы основали на Урале солеваренные заводы и для охраны своих владений пригласили казаков во главе с Ермаком. Тимофей Ермак продвигается вглубь Восточной Сибири и перейдя Уральский хребет продолжил завоевание Сибири. Иван Грозный присоединил Сибирское ханство к землям Московии. Русские переселенцы целыми селами переселяются в Восточную Сибирь и основывают города Томск, Красноярск, Березов, Тобольск. Обширная малозаселенная территория стала для русских правителей местом ссылок и каторги для преступников. Суровые климатические условия сибирского региона замедляли производственное развитие коренных народов. Малочисленные роды аборигенов проживали в большой отдаленности друг от друга. Главным занятием были охота и рыболовство, собирательство. С присоединением этих земель к России жизнь коренного населения сильно изменилась. Торговые люди привозили промышленные товары, которые обменивали на шкуры пушных зверей. Постепенно в городах основывались государственные учреждения, торговые дома. Прибывшие крестьяне начали вырубать леса у рек и озер для своих полей. Ремесленники открывали свои мастерские и продавали свою продукцию местному населению. Отсталый народ не знавший азов торговли нередко был обманут. С освоением Сибири не только обогатилась царская казна, но не остались в стороне военные, служивые люди и поселенцы. Местное население попало под власть русского царя и вынуждено было адаптироваться ко всем новшествам происходивших на их земле.
Объяснение: