Чагатайский (Джагатайский) улус (Улус Чагатая, Чагатай Орда) — тюрко-монгольское[4] государство, образовавшееся в Средней Азии в 1266 году после распада Великой Монголии. Улус был назван по имени сына Чингисхана — Чагатая. С 1326 года официальной религией Чагатайского улуса стал ислам. В период своего расцвета в конце XIII века улус от Амударьи к югу от Аральского моря до Алтайских гор на границе современной Монголии и Китая, примерно соответствуя территории Каракитайского ханства[5]. В 1340-е годы государство распалось на Могулистан и Мавераннахр Золота́я Орда́ (также Улус Джучи — Страна Джучи, или тюрк. Улу Улус — Великая Страна, Великое Государство[19]) — средневековое многонациональное государство на землях центральной Евразии, которое объединило в своем составе множество разных племён, народов и стран.
В 1224—1266 годах находилась в составе Монгольской империи[20].
В 1266 году при хане Менгу-Тимуре обрела полную самостоятельность, сохранив только формальную зависимость от имперского центра.
В начале 1320-х годов при хане Узбеке государственной религией стал ислам.
К середине XV века Золотая Орда распалась на несколько самостоятельных ханств; её центральная часть, номинально продолжавшая считаться верховной — Большая Орда, прекратила существование в начале XVI века.
Поширення у всій католицькій Європі вимог реформи церкви на чеському ґрунті отримало розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (1369-1415 pp.). Він був деканом і ректором університету, але всенародну славу йому принесла не наукова та навчальна діяльність, а проповіді у Віфлеємській каплиці. Він вимагав секуляризації церковного майна, ліквідації особливих привілеїв духовенства, викривав його хиби. Чеська церква тоді знаходилася в занепаді. Багато священиків головну мету життя вбачали в гонитві за золотом, грали в кості та карти, влаштовували гулянки з танцями, продавали церковні посади, встановлювали високі побори за здійснення церковних обрядів.
Гуса відлучили від церкви і змусили покинути Прагу. У 1415 р. почався публічний процес над Гусом. Він уміло захищався, сам протистояв цілому собору єпископів. Формально його вина не була доведена. Спочатку члени собору готові були обмежитися довічним ув'язненням, якщо Гус покається, але він відмовився і був засуджений як єретик до спалення на вогнищі, що відбулося в липні 1415 р. Страта Яна Гуса викликала бурю незадоволення в Чехії, де це сприйняли як образу нації. Вчення Гуса набуло прибічників у різних верствах населення: серед дворян, міщан, селян. У 1419 р. помер чеський король Вацлав, який не мав спадкоємців. Сигізмунд — брат Вацлава мав стати його наступником (він був імператором Священної Римської імперії), але його підступна поведінка під час процесу над Г^сом (він обіцяв йому захист) викликала протест проти його кандидатури в Чехії.
У 1419 р. в країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. Самі гусити розділялися на дві групи. До першої належали помірковані (чашники), до яких входили великі феодали, заможні бюргери. Вони вимагали секуляризації церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації світським станам. Чашниками їх називали тому, що вони вимагали причащати мирян не лише хлібом, як раніше, але й вином з чаші (це дозволялося лише духовенству), тобто формального зрівняння з духовенством в одному з обрядів.
Прибічники радикального напряму називалися таборитами (за назвою їх центру — міста Табор). У їх лавах були бюргери, міський плебс, дрібне лицарство, селяни. Таборити не визнавали жодних таїнств, крім хрещення та причастя, наполягали на тому, щоб богослужіння велося лише чеською мовою, визнавали за всіма мирянами право проповідувати Євангеліє та пояснювати його зміст. Вони не шанували ніяких святих, окрім Христа, вважали зайвими молитви за мертвих, відкидали сповідь, церковні прикраси, проголошували скасування станових привілеїв. Рух гуситів мав і національну спрямованість — проти німецького засилля.
Для управління таборити обрали свого єпископа та чотирьох гетьманів, серед яких виділявся Ян Жижка. Щоб протистояти ударам лицарської кінноти, Жижка шикував своїх воїнів глибокими рядами і захищав свої колони рядами возів, які поєднувались залізними ланцюгами і покривалися дошками (табір). За цими «пересувними стінами» ховалися стрільці та легка артилерія.
Чагатайский (Джагатайский) улус (Улус Чагатая, Чагатай Орда) — тюрко-монгольское[4] государство, образовавшееся в Средней Азии в 1266 году после распада Великой Монголии. Улус был назван по имени сына Чингисхана — Чагатая. С 1326 года официальной религией Чагатайского улуса стал ислам. В период своего расцвета в конце XIII века улус от Амударьи к югу от Аральского моря до Алтайских гор на границе современной Монголии и Китая, примерно соответствуя территории Каракитайского ханства[5]. В 1340-е годы государство распалось на Могулистан и Мавераннахр Золота́я Орда́ (также Улус Джучи — Страна Джучи, или тюрк. Улу Улус — Великая Страна, Великое Государство[19]) — средневековое многонациональное государство на землях центральной Евразии, которое объединило в своем составе множество разных племён, народов и стран.
В 1224—1266 годах находилась в составе Монгольской империи[20].
В 1266 году при хане Менгу-Тимуре обрела полную самостоятельность, сохранив только формальную зависимость от имперского центра.
В начале 1320-х годов при хане Узбеке государственной религией стал ислам.
К середине XV века Золотая Орда распалась на несколько самостоятельных ханств; её центральная часть, номинально продолжавшая считаться верховной — Большая Орда, прекратила существование в начале XVI века.
Объяснение:
Поширення у всій католицькій Європі вимог реформи церкви на чеському ґрунті отримало розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (1369-1415 pp.). Він був деканом і ректором університету, але всенародну славу йому принесла не наукова та навчальна діяльність, а проповіді у Віфлеємській каплиці. Він вимагав секуляризації церковного майна, ліквідації особливих привілеїв духовенства, викривав його хиби. Чеська церква тоді знаходилася в занепаді. Багато священиків головну мету життя вбачали в гонитві за золотом, грали в кості та карти, влаштовували гулянки з танцями, продавали церковні посади, встановлювали високі побори за здійснення церковних обрядів.
Гуса відлучили від церкви і змусили покинути Прагу. У 1415 р. почався публічний процес над Гусом. Він уміло захищався, сам протистояв цілому собору єпископів. Формально його вина не була доведена. Спочатку члени собору готові були обмежитися довічним ув'язненням, якщо Гус покається, але він відмовився і був засуджений як єретик до спалення на вогнищі, що відбулося в липні 1415 р. Страта Яна Гуса викликала бурю незадоволення в Чехії, де це сприйняли як образу нації. Вчення Гуса набуло прибічників у різних верствах населення: серед дворян, міщан, селян. У 1419 р. помер чеський король Вацлав, який не мав спадкоємців. Сигізмунд — брат Вацлава мав стати його наступником (він був імператором Священної Римської імперії), але його підступна поведінка під час процесу над Г^сом (він обіцяв йому захист) викликала протест проти його кандидатури в Чехії.
У 1419 р. в країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. Самі гусити розділялися на дві групи. До першої належали помірковані (чашники), до яких входили великі феодали, заможні бюргери. Вони вимагали секуляризації церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації світським станам. Чашниками їх називали тому, що вони вимагали причащати мирян не лише хлібом, як раніше, але й вином з чаші (це дозволялося лише духовенству), тобто формального зрівняння з духовенством в одному з обрядів.
Прибічники радикального напряму називалися таборитами (за назвою їх центру — міста Табор). У їх лавах були бюргери, міський плебс, дрібне лицарство, селяни. Таборити не визнавали жодних таїнств, крім хрещення та причастя, наполягали на тому, щоб богослужіння велося лише чеською мовою, визнавали за всіма мирянами право проповідувати Євангеліє та пояснювати його зміст. Вони не шанували ніяких святих, окрім Христа, вважали зайвими молитви за мертвих, відкидали сповідь, церковні прикраси, проголошували скасування станових привілеїв. Рух гуситів мав і національну спрямованість — проти німецького засилля.
Для управління таборити обрали свого єпископа та чотирьох гетьманів, серед яких виділявся Ян Жижка. Щоб протистояти ударам лицарської кінноти, Жижка шикував своїх воїнів глибокими рядами і захищав свої колони рядами возів, які поєднувались залізними ланцюгами і покривалися дошками (табір). За цими «пересувними стінами» ховалися стрільці та легка артилерія.