2.За правління римського імператора Костянтина Великого (306—337 н. е.), християнство почало переходити до статуса панівної релігії Римської імперії. Історикам залишаються незрозумілими причини які схилили Костянтина на бік християнства, богослови та історики сперечаються про те, в якій формі раннього християнства він перебував. Немає єдиної думки серед вчених щодо того, чи прийняла християнство його мати Олена в своїй юності, або (як стверджують Євсевій Кесарійський) він її схилив до нової віри.
Рішення Костянтина припинити переслідування християн в Римській імперії був поворотним моментом для раннього християнства, який іноді називають Тріумф Церкви або Костянтинів зсув.
Імператор став великим покровителем Церкви і створив прецедент для положення християнського імператора в Церкві і поняття ортодоксії, християнського світу, Вселенських Соборів і державної церкви Римської імперії, оголошеної в указі 380. Він визнаний як святий і рівноапостольний в Східній Православній церкві.
3.У 476 році германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула.
Набіги варварських племен і сепаратистські устремління провінцій були безпосередньою причиною розпаду імперії. Він з'явився найближчим наслідком глибокої кризи надбудови, яка виявилася нездатною мобілізувати сили для захисту кордону від зазіхань і забезпечити територіальну цілісність держави.
Проте кінцева "вина" у розпаді імперії впирається не в інституційний фактор (в іншому випадку уникнути розпаду можна було б за до нституційної реформи), а в економічний базис.
Тут виділяється ряд критичних точок:
- Криза рабовласницьких відносин: зростання ціни на рабів, обумовлений вичерпанням цього ресурсу щодо дармовий робочої сили, різко знизив прибутковість їх використання в сільському господарстві. При цьому колонат не зміг дати економічно ефективну заміну рабам на латифундіях, у той час як римська громада не могла бути регенірована як інститут чинності вже давно відбувся розпаду самих родоплемінних основ ведення колективного господарства і розподілу;
- Зростання ремесел в провінціях скоротив розрив у рівнях розвитку продуктивних сил і посилив їх економічну незалежність від центру. При цьому, особливо в Європі за межами лімесу, схожі процеси відбуваються і в ході контактів з сусідніми "варварськими" племенами. Це супроводжується інфільтрацією самих варварів до складу населення провінцій, поповнюючи ресурси робочої сили.
Стихійно складалися економічне районування Римської імперії знаходить відображення в спробах вирішити проблеми шляхом тих чи інших форм інституційного розділу. Перший такий розділ відбувся в 293 р при Діоклетіані, останній через 102 роки, в 395 р, з якого починається роздільний відлік історичного часу Західної та Східної імперій.
Реформи Діоклетіана і Костянтина
Реформи імператорів Діоклетіана (284-305 рр.) І Константа Великого (306- 337 рр.) В економічній і соціальній сферах являють собою наступну лінію політики, розпочатої ними в спробі зупинити розвиток кризи, яка охопила і економічний базис, і політичну надбудову імперії. На тлі того, що в інших областях політики заходи Діоклетіана і Костянтина кардинально різнилися, спільність їхніх поглядів на вирішення економічних питань підкреслює об'єктивну необхідність вжитих ними заходів.
Жорсткий режим домината (необмеженамонархія але типі східних деспотій), встановлений Діоклетіаном, відповідав змісту засобів, які імператор обрав для стабілізації разрушающейся економіки і суспільства. Курс був узятий на закріпачення на своїх "робочих місцях" населення, що виробляє матеріальні блага, а також задіяного в рутинних економічних функціях (збір податків).
Засобом фактичного закріпачення особисто вільних громадян стала нова податкова система. В її основу було покладено принцип кадастрового обліку платників. Для складання цих вихідних матеріалів в 289-290 рр. була проведена загальна перепис, за підсумками якої і була проведена розверстка податків. Перепису належало проводити один раз на 15 років. Все населення (крім Риму) зобов'язали платити поголовну подать (капітації) в єдиному для всіх розмірі.
1.переслидування владою.
2.За правління римського імператора Костянтина Великого (306—337 н. е.), християнство почало переходити до статуса панівної релігії Римської імперії. Історикам залишаються незрозумілими причини які схилили Костянтина на бік християнства, богослови та історики сперечаються про те, в якій формі раннього християнства він перебував. Немає єдиної думки серед вчених щодо того, чи прийняла християнство його мати Олена в своїй юності, або (як стверджують Євсевій Кесарійський) він її схилив до нової віри.
Рішення Костянтина припинити переслідування християн в Римській імперії був поворотним моментом для раннього християнства, який іноді називають Тріумф Церкви або Костянтинів зсув.
Імператор став великим покровителем Церкви і створив прецедент для положення християнського імператора в Церкві і поняття ортодоксії, християнського світу, Вселенських Соборів і державної церкви Римської імперії, оголошеної в указі 380. Він визнаний як святий і рівноапостольний в Східній Православній церкві.
3.У 476 році германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула.
Набіги варварських племен і сепаратистські устремління провінцій були безпосередньою причиною розпаду імперії. Він з'явився найближчим наслідком глибокої кризи надбудови, яка виявилася нездатною мобілізувати сили для захисту кордону від зазіхань і забезпечити територіальну цілісність держави.
Проте кінцева "вина" у розпаді імперії впирається не в інституційний фактор (в іншому випадку уникнути розпаду можна було б за до нституційної реформи), а в економічний базис.
Тут виділяється ряд критичних точок:
- Криза рабовласницьких відносин: зростання ціни на рабів, обумовлений вичерпанням цього ресурсу щодо дармовий робочої сили, різко знизив прибутковість їх використання в сільському господарстві. При цьому колонат не зміг дати економічно ефективну заміну рабам на латифундіях, у той час як римська громада не могла бути регенірована як інститут чинності вже давно відбувся розпаду самих родоплемінних основ ведення колективного господарства і розподілу;
- Зростання ремесел в провінціях скоротив розрив у рівнях розвитку продуктивних сил і посилив їх економічну незалежність від центру. При цьому, особливо в Європі за межами лімесу, схожі процеси відбуваються і в ході контактів з сусідніми "варварськими" племенами. Це супроводжується інфільтрацією самих варварів до складу населення провінцій, поповнюючи ресурси робочої сили.
Стихійно складалися економічне районування Римської імперії знаходить відображення в спробах вирішити проблеми шляхом тих чи інших форм інституційного розділу. Перший такий розділ відбувся в 293 р при Діоклетіані, останній через 102 роки, в 395 р, з якого починається роздільний відлік історичного часу Західної та Східної імперій.
Реформи Діоклетіана і Костянтина
Реформи імператорів Діоклетіана (284-305 рр.) І Константа Великого (306- 337 рр.) В економічній і соціальній сферах являють собою наступну лінію політики, розпочатої ними в спробі зупинити розвиток кризи, яка охопила і економічний базис, і політичну надбудову імперії. На тлі того, що в інших областях політики заходи Діоклетіана і Костянтина кардинально різнилися, спільність їхніх поглядів на вирішення економічних питань підкреслює об'єктивну необхідність вжитих ними заходів.
Жорсткий режим домината (необмеженамонархія але типі східних деспотій), встановлений Діоклетіаном, відповідав змісту засобів, які імператор обрав для стабілізації разрушающейся економіки і суспільства. Курс був узятий на закріпачення на своїх "робочих місцях" населення, що виробляє матеріальні блага, а також задіяного в рутинних економічних функціях (збір податків).
Засобом фактичного закріпачення особисто вільних громадян стала нова податкова система. В її основу було покладено принцип кадастрового обліку платників. Для складання цих вихідних матеріалів в 289-290 рр. була проведена загальна перепис, за підсумками якої і була проведена розверстка податків. Перепису належало проводити один раз на 15 років. Все населення (крім Риму) зобов'язали платити поголовну подать (капітації) в єдиному для всіх розмірі.